Постанова
Іменем України
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 127/830/17
провадження № 61-46837св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Рибчинського В. П., Оніщука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що з січня 2003 року до січня 2017 року вона постійно спільно проживала із ОСОБА_2 однією сім`єю та вела з ним спільне господарство. За вказаний період вони проживали за однією адресою, вели домашнє господарство, у них народився спільний син, мали спільний побут та бюджет.
За час спільного проживання придбано у власність автомобіль "Volkswagen T4", 2000 року випуску та квартиру АДРЕСА_1 .
Внутрішні оздоблювальні роботи в цій квартирі продовжувались досить тривалий час. У ремонті квартири вона брала безпосередню участь шляхом придбання будівельних матеріалів та оплати вартості будівельних робіт, придбання меблів тощо, за рахунок коштів, які вона отримувала від підприємницької діяльності.
Спірна квартира на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
На підставі викладеного позивач просила суд: встановити факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2003 року до січня 2017 року; визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Volkswagen T4", 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеної квартири та право власності на 1/2 частину зазначеного автомобіля; стягнути з відповідача на її користь судові витрати у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2018 року позов задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з січня 2003 року до січня 2017 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль "Volkswagen T4", 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля "Volkswagen T4", 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 8 630,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи позивача знайшли підтвердження в судовому засіданні; наявність факту проживання за однією адресою, ведення спільного господарства, спільного бюджету, проживання однією сім`єю з 2003 року до січня 2017 року підтверджено належними та допустимими доказами, в тому числі показаннями свідків та наданими для огляду світлинами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 13 920,00 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до січня 2017 року і відповідно суд не знайшов правових підстав для задоволення інших позовних вимог, які є похідними, таких як визнання нерухомого та рухомого майна об?єктами права спільної сумісної власності та визнання за позивачем права власності на 1/2 частку указаного майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі поданій до Верховного Суду у листопаді 2018 року ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
28 листопада 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заяви та клопотання
Касаційна скарга мотивована тим, що показами свідків підтверджено проживання сторін однією сім`єю з 2002 року; відповідач не заперечував того, що позивач купувала будівельні матеріали та облаштовувала кузню, ванну кімнату, дитячу кімнату та спальню; позивач та відповідач об`єднували кошти та витрачали їх на ведення спільного господарства, а відповідач не мав коштів для придбання спірної квартири самостійно.
У грудні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
У листопаді 2019 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні за її участю та участю її представника.
Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю учасників справи.
Враховуючи викладене клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні за її участю та участю її представника задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2, т. 1 а. с. 13).
Відповідно до інвестиційного договору будівництва квартири в багатоквартирному житловому будинку від 30 серпня 2013 року № 01/13, укладеного між ОСОБА_2 (замовник) та ОСОБА_5 (підрядник), в порядку та на умовах, визначених цим договором замовник доручає, а підрядник зобов?язується на свій ризик власними та залученими силами і засобами виконати у 2013-2014 роках будівельно-монтажні роботи на будівництві по будівництву трикімнатної квартири за проектним номером АДРЕСА_1 в багатоквартирному житловому будинку, відповідно до проектно-кошторисної документації. Ціна за цим договором становить 549 900,00 грн.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер НОМЕР_3 від 06 січня 2015 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .
Відповідно до облікової картки транспортного засобу серії НОМЕР_1 автомобіль Volkswagen Т4, білого кольору, 2000 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_2 . Дата реєстрації 15 липня 2005 року (а. с. 89, т. 1).
Суд апеляційної інстанції встановив, що довідкою, виданою Виконавчим комітетом Приборівської сільської ради 16 лютого 2014 року № 66 підтверджується, що ОСОБА_2 зареєстрований в с. Приборівка Липовецького району Вінницької області. Його сім?я складається з дочки та внучки (а. с. 164, т. 1).
Відповідно до довідки, виданої виконкомом Стадницької сільської ради 18 квітня 2017 № 327 ОСОБА_2 з травня до вересня 2008 року проживав у будівлі без реєстрації на АДРЕСА_3 (а. с. 166, т. 1).
З акта щодо проживання особи в населеному пункті від 14 квітня 2017 року, посвідченого сільським головою с. Стадниці слідує, що ОСОБА_2 з травня до вересня 2008 року проживав в будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 167, т. 1).
Згідно з довідкою, виданою Виконавчим комітетом Приборівської сільської ради 13 квітня 2017 року № 191 ОСОБА_2 з 19 жовтня 2010 року до 19 жовтня 2016 року проживав та був зареєстрований на АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 167).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 березня 2005 року ОСОБА_2 продав 79/100 частин вбудованих приміщень в будинку АДРЕСА_5 за ціною 250 000,00 грн; за договором купівлі-продажу від 15 лютого 2007 року ОСОБА_2 продав будинок кондитерського цеху з добудовами і спорудами, розташований в АДРЕСА_6 вартістю 103 073,00 грн; 12 червня 2008 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку, що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області за ціною 54 000,00 грн; 01 квітня 2015 року відповідачем укладено договір щодо продажу нежитлової будівлі площею 145,8 кв. м, розташованої в АДРЕСА_7, 1 вартістю 71 000,00 грн; 01 квітня 2015 року відповідачем відчужено земельну ділянку площею 1,3450 га вартістю 71 000,00 грн (т. 1 а. с. 172-182).
Під час укладення зазначених договорів з відчуження об?єктів нерухомого майна, позивач нотаріально посвідченої згоди не надавала.
У спірний період відповідач отримував у строкове платне користування кредитні кошти у банківських установах (т. 1 а. с. 183-187).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.