Постанова
Іменем України
10 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 456/108/17
провадження № 61-45265св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Стрийська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку, сараю В, літньої кухні Б, стодоли Г, вбиральні Д, огорожі № 1, № 2, колодязю К, які розташовані на АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори 27 січня 2006 року та зареєстрований в реєстрі за
№ 1-315, та про повернення попереднього стану.
Позивач обґрунтовував заявлені тим, що оспорюваний договір вчинений під впливом помилки, оскільки вважав, що укладав договір довічного утримання. Зазначив, що після укладення оспорюваного договору продовжив проживати у будинку, сплачувати за комунальні послуги, фактична передача предмета договору дарування не відбулася. Посилався на похилий вік, незадовільний стан здоров`я та потребу у сторонньому догляді, що свідчить про наміри укласти договір довічного утримання, а не договір дарування.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
Відповідач заперечувала проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю, просила застосувати позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано недійсним договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку, сараю В, літньої кухні Б, стодоли Г, вбиральні Д, огорожі № 1, № 2, колодязю К, які розташовані на АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори 27 січня 2006 року та зареєстрований в реєстрі за № 1-315. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що укладаючи договір дарування, позивач помилявся щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки неправильно сприйняв фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, оскільки вважав, що укладає договір довічного утримання, передаючи належний йому будинок відповідачу. Суд першої інстанції вважав доведеними фактичні обставини справи поясненнями позивача та його представника, показами свідків. Суд зазначив, що після укладення правочину позивач продовжував проживати в будинку, оплачувати комунальні послуги.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеність заявлених позовних вимог спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами справи. Суд апеляційної інстанції вважав встановленим те, що, укладаючи оспорюваний договір дарування житлового будинку, сторони договору мали повну уяву про предмет договору та досягли згоди щодо всіх істотних умов, а твердження позивача, про те, що він помилявся з приводу правової природи правочину, оскільки мав намір укласти договір довічного утримання, є його особистим баченням, сформованим за досить тривалий період часу після укладення оспорюваного правочину (з часу укладення якого минуло 11 років), внаслідок встановлення неприязних стосунків між позивачем та відповідачем.
Апеляційний суд зазначив, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не навів, в якій мірі захворювання, про які зазначено в амбулаторній картці хворого, призвели до того, що він помилявся з приводу природи правочину, укладаючи договір дарування. Судом апеляційної інстанції встановлено обставину, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і що такий укладено сторонами, які розуміли значення своїх дій, що має важливе значення для визначення того, що позивач на момент укладення правочину повною мірою усвідомлював його правову природу та юридичні наслідки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у жовтні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про недоведеність позовних вимог, не врахувавши фактичних обставин справи, а також, що оскаржуваний договір дарування укладений під впливом помилки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення як безпідставну та необґрунтовану, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Стверджує, що доводи касаційної скарги спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування, укладеного 27 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори 27 січня 2006 року та зареєстрованого в реєстрі за
№ 1-315, ОСОБА_1 (дарувальник) подарував, а ОСОБА_2 (обдарована) прийняла в дар житловий будинок, незавершений будівництвом, готовністю 82 %, сарай В, літню кухню Б, стодолу Г, вбиральню Д, огорожу № 1, № 2, колодязь К, які розташовані на АДРЕСА_1 .
Технічним паспортом, складеним 08 червня 2006 року, підтверджено, що до житлового будинку " А -2" на АДРЕСА_1 належать господарські споруди та будівлі, а саме: літня кухня "Б", сарай "В", сарай "Г", вбиральня "Д", огорожа № 1, огорожа № 2, ворота № 3, ворота № 4, колодязь "К".
Право приватної власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 07 листопада 2006 року.
Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 (разом з належними до нього господарськими будівлями та спорудами) належав на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2005 року у справі № 2-3038/2005.
Відповідно до рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2009 року у справі № 2-206-09 ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право на житло у квартирі АДРЕСА_3, визнано за ОСОБА_1 право на житло в цій квартирі та визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 18 грудня 2006 року № 437 щодо переоформлення договору найму житла на ОСОБА_3 .
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно рішення про реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 прийнято 02 серпня 2010 року.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2009 року у справі № 2-206/09 встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2006 року проживав у квартирі АДРЕСА_3 .