ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2020 року
Київ
справа №804/3000/15
адміністративне провадження №К/9901/27948/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діктон"
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Туркіна Л.П., судді - Дурасова Ю.В., Коршун А.О.)
у справі №804/3000/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діктон"
до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
третя особа: Публічне акціонерне товариство "Дніпронафтопродукт"
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діктон" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач. контролюючий орган) третя особа Публічне акціонерне товариство "Дніпронафтопродукт" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу та правомірність визначення платником своїх податкових зобов`язань. Позивач посилається на те, що надані ним первинні документи підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та ТОВ "БАРИЛИТ ПЛЮС" документів.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року (головуючий суддя - Верба І.О.) адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2014 року №0004332203, винесене Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області;
- присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діктон" з Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 487, 20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив з того, що надані позивачем первинні документи повністю підтверджують реальність виконання договорів поставки нафтопродуктів, укладених між позивачем та вказаним вище контрагентом.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2016 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення поставки нафтопродуктів від ТОВ "БАРИЛИТ ПЛЮС" на адресу Товариства. Вказав, що платником не надано доказів здійснення відпуску/приймання нафтопродуктів, платіжних доручень датованих травнем 2014 року, а також актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, які є підставою для оприбутковування нафти і нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив її скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2015 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи проігноровано доводи позивача про те, що на момент переходу права власності на нафтопродукти від ТОВ "БАРИЛИТ ПЛЮС" до позивача, останні вже знаходились на зберіганні у ПАТ "Дніпронафтопродукт", а тому їх транспортування будь-яким видом наземного (у тому числі залізничного) чи морського/річкового транспорту або транспортування трубопроводами не відбувалось. Вищевикладене свідчить про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо не надання Товариством актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 19.08.2014 по 26.08.2014 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період травень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 02.09.2014 №2302/04-61-22-3/34563078 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків акту перевірки, контролюючий орган встановив факт порушення позивачем вимог:
- статей 185, 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України - завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів (робі, послуг) від ТОВ "БАРИЛИТ ПЛЮС" за травень 2014 року на суму ПДВ 2 488 148 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 2 488 148 грн;
- частини 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та наступному продажу послуг, "нереальність" проведення господарських операцій Товариством з контрагентами постачальниками, здійснення операцій пов`язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб;
- пункту 185.1 статті 185, пункту 186.2 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.
На підставі Акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2014 року №0004332203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 3 732 222 грн, з яких за основним платежем 2 488 148 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 244 074 грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин позивача та ТОВ "БАРИЛИТ ПЛЮС" .
Відповідно до 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.