ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 447/1765/16-к
провадження № 51-4968км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря
судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Дегтярук О. К.,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника Волкуна О.Р.
розглянув у закритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Волкуна Олега Романовича на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Межиріччя Жидачівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз - за вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 15 квітня 2016 року за частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу у розмірі 1700 грн
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 153 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 153 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він 27 травня 2016 року о 12 год, перебуваючи на полі поблизу села Пісочного Миколаївського району Львівської області, неподалік бетонної конструкції колишнього залізничного мосту, що знаходиться на відстані 1 км від перехрестя автодороги "Київ - Чоп" та "Львів - Дрогобич", будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частиною 3 статті 153 КК, умисно, застосовуючи фізичне насильство, яке полягало у позбавленні та обмеженні особистої волі малолітнього потерпілого ОСОБА_2, 2003 року народження, утримуючи останнього, змусив стати на коліна та задовольнив статеву пристрасть неприродним шляхом.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 липня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни. На підставі частини 5 статті 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 11 червня 2016 року по 03 липня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого не погоджується із судовими рішеннями, просить їх скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку із неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що місцевим судом не доведено винуватість ОСОБА_1 "поза розумним сумнівом", оскільки докази, зокрема письмові, покладені в основу обвинувачення його підзахисного є недопустимими та не відповідають критеріям достатності та достовірності.
Поза увагою місцевого суду залишилися твердження захисника про тиск з боку правоохоронних органів на його підзахисного з метою одержання зізнавальних показань.
Такі порушення залишилися поза увагою апеляційного суду, який всупереч положенню частини 3 статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) повторного дослідження доказів не провів, та належним чином доводів апеляційної скарги сторони захисту не розглянув, як того вимагає стаття 419 КПК.
До того ж, як стверджує захисник, поза увагою суддів першої та апеляційної інстанцій залишився той факт, що злочин, у вчиненні якого засуджено ОСОБА_1, декриміналізовано Законом України № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Волкун О.Р. просив його касаційну скаргу задовольнити за доводами, викладеними у ній. Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу свого захисника.
Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, стверджувала про безпідставність доводів сторони захисту щодо не доведення винуватості засудженого у вчиненні злочину.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, засудженого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК встановлено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Зазначене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відповідно до частини 5 статті 9 КПК повинна враховуватися при застосуванні кримінального процесуального законодавства України.
Так, ЄСПЛ вважає, що доведення "поза розумним сумнівом" відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, які вирішуються при визначенні кримінальної відповідальності і має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення по справах "Козинець проти України", "Авшар проти Туреччини", "Севтап Везнедароглу проти Туреччини").
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник не погоджується, у тому числі, з встановленими у судових рішеннях фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі статтею 438 КПКне є предметом перевірки у касаційному порядку.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки стосовно доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину та кваліфікації його дій за частиною 3 статті 153 КК суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Зокрема, вину ОСОБА_1 підтверджено показаннями малолітнього потерпілого ОСОБА_2, наданими ним у судовому засіданні, про те, що 27 травня 2016 року ОСОБА_1, застосовуючи фізичну силу, відвіз його на територію колишнього залізничного мосту, де змусив зняти нижню білизну, та, не даючи можливості вирватися, вчинив насильницький статевий акт.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 27 липня 2016 року № 430 ОСОБА_2 міг правильно сприймати події, які сталися 27 травня 2016 року, та відтворювати обставини, які мають значення для даного кримінального провадження. При цьому, хоча в силу свого малолітнього віку і не усвідомлює соціального значення вчинюваних відносно нього дій, однак може надавати пояснення щодо фактичного перебігу подій. Висновки експерта щодо рівня сприйняття та відтворення потерпілим обставин об`єктивної дійсності узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_3, яка працює вчителем та обіймає посаду класного керівника потерпілого, і в судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_2 не схильний до фантазування чи вигадування неправдивих історій.
Вина ОСОБА_1, поміж іншого, підтверджується протоколом слідчого експерименту з відеоносієм від 04 серпня 2016 року, під час якого малолітній потерпілий описує обставини вчинення злочину, висновком судово-медичного експерта від 27 травня 2016 року № 62/16, якою констатовано ушкодження у потерпілого ОСОБА_2 у виді рани, утвореної від розтягнення шкіри при введені твердого тупого предмету у задньопрохідний отвір за декілька годин до обстеження, та висновком експерта від 19 липня 2016 року № 10/279, відповідно до якого на трусах і штанах ОСОБА_2 виявлено генетичні ознаки слідів сперми та клітин, що збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 .
Згідно з висновком судово-медичного експерта від 10 червня 2016 року № 72/16 у засудженого не виявлено жодних ушкоджень та не встановлено ніяких перешкод анатомічного характеру для скоєння статевого акту. При цьому у період вчинення злочину ОСОБА_1 психічними захворюваннями, недоумством чи іншим тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав та міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (висновок судово-психіатричного експерта від 03 серпня 2016 року № 109).