Постанова
Іменем України
13 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 518/36/13-ц
провадження № 61-1455св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"),
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грішиної Валентини Олександрівни, на постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Державний ощадний банк України" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким останньому надано кредитні кошти у сумі 195 500 грн терміном на 5 років під 17 % річних зі строком остаточного погашення 06 липня 2012 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, у той же день, між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори застави транспортного засобу та поруки.
Заочним рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 07 липня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 254 113,78 грн, судові витрати та звернуто стягнення на заставлене майно.
Оскільки договір розірвано не було, а ухвалення рішення про стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет застави, яке фактично не виконано, не є підставою для припинення нарахування відсотків та пені за кредитом, який не повернуто кредитору, вважало, що має право на нарахування процентів, неустойки, а також інфляційних втрат та 3 % річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ПАТ "Державний ощадний банк України" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 06 липня 2007 року станом на 17 липня 2015 року у розмірі 443 171,33 грн, яка складається з наступного: прострочені відсотки за користування кредитом - 172 259,14 грн; пеня за прострочений основний борг за кредитом - 73 087,12 грн; сума інфляційних втрат за прострочення сум за кредитом - 53 467,97 грн; сума інфляційних витрат за несвоєчасну сплату відсотків - 40 850,46 грн; 3 % річних від простроченої заборгованості за кредитом - 16 608,64 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 19 березня 2019 року у складі судді Погорєлова І. В. позов ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" заборгованість по кредитному договору від 06 липня 2007 року № 1341 у розмірі 70 076,55 грн, яка складається з наступного:
суми інфляційних витрат за прострочення сум по кредиту - 53 467,97 грн,
3 % річних від простроченої заборгованості по кредиту - 16 608,64 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" судові витрати у розмірі 593,12 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 ЦК України. При цьому, після повного стягнення заборгованості кредитор позбавляється можливості продовжувати нараховувати відсотки та пеню, передбачені умовами договору.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Грішиної В. О., задоволено частково.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 19 березня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінено.
Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк" судовий збір у розмірі 593,12 грн, тобто по 296,56 грн з кожного.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно стягнув з відповідачів платежі, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки ними не виконано рішення про стягнення з них кредиту в повному обсязі, правильно врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
При цьому, рішення районного суду в частині вимог про стягнення відсотків та пені не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Грішина В. О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову банку повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що виконавче провадження з виконання заочного рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 07 липня 2010 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 06 липня 2007 року закінчено 22 грудня 2011 року, тому, вважає, що вказане рішення суду вважається виконаним.
Крім того, суд не врахував, що в ході виконання вказаного рішення, державним виконавцем було вилучено транспортний засіб ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України".
Вважає, що банком пропущено строк позовної давності.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2020 року АТ "Державний ощадний банк України" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими, зокрема та обставина, що заборгованість за кредитним договором була погашена, оскільки виконавче провадження було закінчено не з підстави його виконання, висновки судів попередніх інстанцій є правильними та законними, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грішина В. О., подала до Верховного Суду письмові пояснення до касаційної скарги (по суті доповнення до касаційної скарги), проте відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України такі доповнення до касаційної скарги можливо подати протягом строку на касаційне оскарження, тому вони судом не приймаються до розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Грішиної В. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.