Постанова
Іменем України
06 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 641/7033/18
провадження № 61-16628св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року у складі судді Фанди О. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та визнання права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з жовтня 2002 року позивач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 спочатку за адресою: АДРЕСА_1, а з кінця жовтня 2006 року за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3 24 листопада 2007 року шлюбні відносини між ними були офіційно зареєстровані.
27 жовтня 2006 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу продала квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності. Грошові кошти отримані від продажу квартири у сумі 166 650,00 грн були передані нею цього ж дня за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_2, проте право власності на вказану квартиру за договором купівлі-продажу двокімнатної квартири було оформлено на відповідача. Вказані обставини були викликані тим, що ціна двокімнатної квартири становила 191 900,00 грн. Решта коштів, яких не вистачало, була отримана у кредит, який був оформлений на відповідача. Позивач, в свою чергу, виступила поручителем за вказаним кредитним зобов`язанням.
ОСОБА_1 зазначала, що пропозиція ОСОБА_2 оформити право власності на квартиру за договором купівлі - продажу двокімнатної квартири на його ім`я не викликала в неї недовіри, оскільки вони вже тривалий час проживали однією сім`єю та мали спільну дитини. В неї не було підстав не довіряти відповідачу, якого вона вважала своїм чоловіком.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу та до грудня 2017 року ОСОБА_1 разом із сином проживала у вказаній квартирі та до цього часу там зареєстрована. Про намір відповідача продати спірну квартиру та про порушення свого права позивач дізналася у вересні 2018 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2019 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 86/100 частини квартири АДРЕСА_2 . Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року 14/100 частини квартири АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/100 частини квартири АДРЕСА_2 в порядку поділу майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .. Визнано, що ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності 7/100 частини квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 598,79 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2019 року без змін.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що доведеним є факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2002 року до 24 листопада 2007 року. Частка квартири, яка відповідає сумі грошових коштів переданих позивачкою від продажу своєї квартири - 86/100, має бути визнана за нею на праві особистої приватної власності. Інша частка у спірній квартирі - 14/100 є спільним майном сторін, яке набуте ними за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та має бути розподілена між сторонами у справі в рівних частках. При цьому, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася з наміру відповідача восени 2018 року продати спірну квартиру, до грудня 2017 року позивачка проживала у спірній квартирі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди при вирішенні спору помилково встановили факт проживання сторін в період часу з 01 січня 2004 року до 24 листопада 2007 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу. На думку заявника факт реєстрації відповідача у квартирі позивача не може свідчити про ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету.
Заявник вказує, що виконання прохань, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю не можуть свідчити, що між сторонами протягом певного часу склались якісь усталені відносини. Таким чином ОСОБА_2 вважає, що суди, встановивши, що його мати певний час проживала у квартирі позивача дійшли до помилкових висновків про наявність між сторонами прав та обов`язків, які притаманні подружжю.
Вказує, що наявні у матеріалах справи фотографії та квитанції про сплату комунальних послуг, підключення до квартири позивача інтернету не можуть бути доказами ведення спільного господарства, адже ними може бути лише доведено факт того, що у сторін є спільна дитина, а із рахунків та квитанцій неможливо встановити, що платником був саме ОСОБА_2 . Зазначення у договорі купівлі-продажу та договорі поруки адреси відповідача - квартира АДРЕСА_1 не є належним доказом для встановлення спірного юридичного факту, оскільки цими документами не посвідчується факт проживання особи за певною адресою, а факт користування автомобілем батьків позивача та отримання він них продуктів харчування теж не є належним доказом спірного факту.
Касаційна скарга містить посилання стосовно того, що в кредитному договорі та договорі іпотеки. Які були укладені між ОСОБА_2 та Акціонерними комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" вказано, що спірна квартира є власністю саме ОСОБА_2 та була придбана виключно за його кошти. Окремо відповідач зазначав, що на момент укладення договору купівлі-продажу (27 жовтня 2006 року) окрім спільної дитини, його та позивача нічого не пов`язувало.
Доводом касаційної скарги є також те, що судом першої інстанції було помилково здійснено посилання на статтю 74 СК України, адже спірні правовідносини виникли до 01 січня 2004 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 просила відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Позивач вказує, що твердження касатора стосовно того, що суди при вирішенні спору встановили фактичні обставини справи на підставі неправильно оцінених доказів, наданих сторонами у справі не заслуговують на увагу, адже зводяться до переоцінки доказів.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Комінтернівського районного суду м. Харкова.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) з 24 листопада 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно договору купівлі-продажу від 17 березня 2000 року ОСОБА_1 на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
За заявою позивача, 17 жовтня 2006 року рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної в місті Харкові ради дозволено ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) у нотаріальній конторі оформити договір міни однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
04 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_5 - власником квартири АДРЕСА_2 укладено попередній договір про намір ОСОБА_1 укласти договір купівлі -продажу спірної квартири. Вказаним договором визначено істотні умови договору купівлі - продажу квартири, а саме: визначена ціна договору 191 900,00 грн, строки укладення договору тощо. Відповідно до п. 3.2 попереднього договору покупець ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) передала ОСОБА_5 в рахунок ціни договору аванс в розмірі 5 050,00 грн.
27 жовтня 2007 року за договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. А., реєстраційний номер 4200, позивачем була продана однокімнатна квартира АДРЕСА_1 за 166 650,00 грн.
Того ж дня, 27 жовтня 2007 року, за договором купівлі-продажу, який також посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального Чуприною Г. А., реєстраційний номер 4209, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Спірна квартира придбана на суму еквівалентну 38 000 доларів США, що станом на 27 жовтня 2006 року складало 191 900,00 грн.
Судами з наявної в матеріалах справи копії паспорта відповідача встановлено, що він з 19 квітня 2006 року був зареєстрований за адресою належної позивачу на той час квартири АДРЕСА_1 і знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою лише 01 листопада 2006 року з одночасною реєстрацією у спірній квартирі.
Також в паспорті міститься відмітка про розірвання попереднього шлюбу відповідача у 2000 році.
Судами зі змісту договору купівлі-продажу спірної квартири, договору іпотеки та договору поруки встановлено, що місцем свого проживання на час придбання спірної квартири ОСОБА_2 зазначав саме адресу належної позивачу на той час квартири АДРЕСА_1, де, за словами ОСОБА_1, вони і проживали однією сім`єю із відповідачем.
Після придбання спірної квартири, 08 листопада 2006 року позивач зареєструвалася у спірній квартирі та стала там проживати разом із відповідачем і їх сином ОСОБА_3, 2003 року народження.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 у липні 2006 року отримав сертифікат на абонентський ввід послуг телекомунікаційної мережі за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції були допитані свідки, які повідомили наступне.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 повідомила суду, що знайома з позивачем та відповідачем з 1999 року. ОСОБА_1 на праві приватної власності належала однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач проживав в однокімнатній квартирі своєї сестри та її родини, яка складалася з трьох осіб. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрічалися та підтримували близькі стосунки. Після того як ОСОБА_1 завагітніла, вони стали проживати однією сім`єю у квартирі позивача. Крім цього, мати відповідача приблизно в 2001-2002 роках (до народження спільної дитини у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) декілька місяців проживала також у квартирі позивача на АДРЕСА_1 . Батьки позивача, до офіційної реєстрації шлюбу, подарували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль, який останні використовували для потреб своєї родини. Свідок зазначала, що після того, як ОСОБА_1 завагітніла, вони постійно проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. Після народження дитини, для покращення житлових умов, позивач продала свою квартиру щоб придбати двокімнатну квартиру. Мала намір укласти договір міни, однак повної суми грошових коштів їй не вистачило, тому було укладено договір купівлі - продажу. В нову квартиру вселилися всією родиною та проживали там разом до того часу, як відповідач покинув родину.
Свідок ОСОБА_8 повідомила, що познайомилася в 2003 році з ОСОБА_1 у лікарні під час вагітності. Протягом всього часу перебування ОСОБА_1 у лікарні відповідач відвідував її кожного дня, приносив необхідні речі, продукти харчування. ОСОБА_2 їй був представлений як чоловік позивача. Відповідач проявляв теплі почуття та турботу відносно ОСОБА_1 ОСОБА_8 зазначала, що зустрічалася з ОСОБА_1 вже в новій квартирі. Позивач їй повідомила, що продала свою однокімнатну квартиру щоб придбати більшу квартиру, однак повної суми не вистачило, тому вони з відповідачем були змушені взяти кредит.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що познайомилася з ОСОБА_1 в 2007 році та бачилася з нею майже щодня під час прогулянок з дітьми, оскільки до 2015 року вони проживали в сусідніх будинках по АДРЕСА_2 . Свідок зазначала, що неодноразово була в гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в яких були дуже добрі сімейні стосунки. Через деякий час після знайомства у 2007 році, позивач повідомила їй, що вони офіційно зареєстрували шлюб.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).