УХВАЛА
07 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 504/2457/15-ц
Провадження № 14-726цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
під час розгляду у письмовому провадженні справи за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_1 про скасування розпорядження адміністрації, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку до земель запасу за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року, ухвалене у складі суддів Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
У С Т А Н О В И Л А :
У липні 2015 року прокурор Комінтернівського району Одеської області звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Комінтернівська РДА) від 27 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, розташовану на території Черноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області. 29 грудня 2012 року їй видано державний акт про право власності на цю земельну ділянку.
Прокурор зазначав, що вказана вище земельна ділянка знаходиться на відстані 129-291 м від урізу води, відтак відноситься до земель водного фонду і передана відповідачеві з порушенням норм земельного та водного законодавства.
Враховуючи викладене, прокурор просив скасувати розпорядження Комінтернівської РДА від 27 грудня 2012 року, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1, зобов`язати повернути земельну ділянку до земель запасу.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор не мав права звертатися до суду із позовом щодо витребування земельної ділянки, а мав на підставі частини сьомої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" порушити відповідне провадження. Крім того, суд послався на те, що відповідач проживає на території проведення Антитерористичної операції і відсутність можливості повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи є суттєвою обставиною при відмові у задоволенні позову.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов прокурора Комінтернівського району Одеської області задоволено. Скасовано розпорядження Комінтернівської РАД від 27 грудня 2012 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Чорноморської селищної ради (за межами населеного пункту)". Визнано недійсним виданий 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 державний акт серії ЯМ № 373085 на право власності на земельну ділянку загальною площею 2 га, розташовану на території Черноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку до земель запасу державної власності. Розподілено судові витрати.
Апеляційний суд виходив із того, що спірна земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги і передача її у власність ОСОБА_1 відбулась із порушенням земельного та водного законодавства
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як особа, яка не брала участі у справі, з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та передати справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 16 грудня 2015 року придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_1, відтак, рішення апеляційного суду про повернення цієї землі до державної власності зачіпає його законні права та інтереси. Крім того, заявник посилався на те, що спірна земельна ділянка розташована за земельною ділянкою з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту. Відтак, на думку заявника, прибережна захисна смуга не встановлена і не може бути встановлена відносно спірної земельної ділянки, що виключає можливість віднесення її до земель водного фонду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.
Відповідно до п. 4 ч.1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
07 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
27 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до п. 7 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що у практиці Верховного Суду України та Верховного Суду сформувалася різна практика щодо вирішення питання можливості апеляційного/касаційного оскарження рішення особою, яка набула право власності на спірне майно після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16 та від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17, зокрема щодо права касаційного оскарження особи, яка набула право власності на майно після ухвалення судом першої інстанції рішення.
18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційне провадження в справі підлягає закриттю з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.
Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Отже, підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16 та від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17, не вбачається.