Постанова
іменем України
9 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 320/5876/16-к
провадження № 51-712км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Короля В.В., Маринича В.К.,
при секретарі Батку Є.І.,
за участю прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Фурманенко М.В., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза № 12016080140003011, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_1 обвинувачувався органом досудового слідства у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), що завдало значної шкоди потерпілому ОСОБА_2 на суму 94473 грн.
Так, згідно обвинувального акта 12 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_2 на АДРЕСА_2, шляхом обману під приводом оплати послуги невстановлених осіб, не маючи наміру здійснювати таку оплату, заволодів 4700 грн ОСОБА_2
13 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_2 , шляхом обману під приводом повернення невстановленій особі витрат на придбання нею мотора для човна "Honda" № НОМЕР_1, раніше викраденого невідомими у ОСОБА_2, не маючи наміру передавати ці гроші, заволодів 400 доларами США (10220 грн) останнього.
20 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_2 , шляхом обману під приводом придбання комп`ютерного обладнання, не маючи наміру на придбання такого обладнання, заволодів 400 доларами США (10176 грн) останнього.
22 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_2 , шляхом обману під приводом передачі грошей працівникам поліції за повернення викраденого у ОСОБА_2 мотора для човна "Honda" № НОМЕР_1, не маючи наміру передавати ці гроші, заволодів 900 доларами США (22833 грн) останнього.
25 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_2 , шляхом обману під приводом придбання автомобіля для власного користування, не маючи наміру на таке придбання, заволодів 1600 доларами США (40544 грн) останнього.
27 квітня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_2 , шляхом обману під приводом сплати грошей за доставку раніше викраденого у ОСОБА_2 майна, не маючи наміру передавати ці гроші, заволодів 6000 грн останнього.
Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим і виправдано за ч. 2 ст. 190 КК за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними і необґрунтованими у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки апеляційний суд, не перевірив і не дав вичерпних й переконливих відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог статей 22, 23, 94, 95 КПК і невідповідності його висновків про виправдання ОСОБА_1 фактичним обставинам справи, не зазначив підстав, через які визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. Вказує, що досудове розслідування було проведено з дотриманням вимог КПК. На підтвердження своїх доводів прокурор просив апеляційний суд повторно дослідити всі докази, які, на його думку, підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК. Проте, суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК відмовив прокурору в задоволенні цього клопотання. Зазначає, що висновок суду першої інстанції не містить належного аналізу та спростування наданих стороною обвинувачення доказів, допущено вибірковість в оцінці досліджених доказів без належної правової оцінки всіх досліджених доказів у їхній сукупності, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК. Так, у порушення ст. 94 КПК за наявності суперечливих доказів (показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 і обвинуваченого ОСОБА_1 ), які мають істотне значення для висновків суду, суд першої інстанції взяв до уваги показання ОСОБА_1 і відкинув показання вказаних свідків.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Сингаївська А.О. просила частково задовольнити касаційну скаргу прокурора Фурманенко М.В., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, скасувавши ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 та призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Виправданий ОСОБА_1 (зараз Златов М.А.) подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому вказує, що вона є безпідставною і не підлягає задоволенню.
Потерпілий ОСОБА_2 подав Верховному Суду заяву, в якій просить задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу таке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України і ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.