Постанова
Іменем України
09 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 740/5033/15-к
провадження № 51-152 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013260180000188, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Ніжина Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Цивільні позови Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу "Ніжинська центральна міська лікарня ім. М.Галицького" та Чернігівської міської лікарні № 2 до Дереки В.М. залишено без розгляду.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ПрАТ "СТ "Гарантія", ТОВ "АТП-Відродження", ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що 05 лютого 2013 року близько 17:45 у темний час доби, керуючи автобусом ПАЗ-32054-СПГ, д.н.з. НОМЕР_1, він прямував із с. Леонідівка до с. Галиця Ніжинського району Чернігівської області по закатаній колії дороги, вкритій шаром снігу, таким чином, що ліва частина автобуса перебувала на зустрічній смузі руху. Надалі, побачивши автомобіль ВАЗ-21112, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку, ОСОБА_1 намагався звільнити зустрічну смугу руху та скерував автобус вправо, при цьому передня частина автобуса виїхала з колії, а задні колеса почали буксувати та залишились у ній. Порушуючи вимоги пунктів 11.1, 11.3, 13.1, 13.3, 15.14, 9.9а Правил дорожнього руху (далі - ПДР), ОСОБА_1 не зміг звільнити керований ним автобус із зустрічної смуги руху, чим не дав можливості водію автомобіля ВАЗ-21112 безпечно розминутись з автобусом, у результаті чого допустив зіткнення вказаних транспортних засобів. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ-21112 ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року апеляційні скарги прокурора Дусь Ю.В., представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Сухоцького О.В. задоволено.
Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасовано.
Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді арешту на строк 5 місяців.
Звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Задоволено цивільний позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу "Ніжинська центральна міська лікарня ім. М.Галицького" та стягнуто з ОСОБА_1 4 819,07 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 .
Задоволено цивільний позов Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні № 2 та стягнуто з ОСОБА_1 2 477,20 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 .
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ПрАТ "СТ "Гарантія", ТОВ "АТП-Відродження", ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 50 000 грн.
Крім того, вироком суду апеляційної інстанції також вирішено долю речових доказів та прийнято рішення стосовно процесуальних витрат.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що апеляційний суд безпідставно визнав належним та допустимим доказом схему ДТП, складену 05 лютого 2013 року інспектором ВДАІ до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що суперечить вимогам ст. 86 КПК України. На цих підставах вважає, що не можна визнати належними та допустимими докази, які ґрунтуються на зазначеній схемі ДТП, зокрема протокол огляду місця події від 06 лютого 2013 року, висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 54 від 14 лютого 2013 року, висновок експертизи обставин та механізму ДТП № 96 від 11 березня 2015 року. Зазначає, що висновок автотехнічної експертизи № 172 від 15 травня 2018 року зроблений на підставі припущень, без встановлення відповідності дій водія автомобіля ВАЗ-21112 вимогам пунктів 12.2, 12.3 ПДР, а тому є неналежним доказом.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях прокурор Дусь Ю.В. просить вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Шевченко О.О. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
У касаційній скарзі засуджений наголошує про незаконність вироку апеляційного суду, вважає, що таке рішення постановлено з порушенням матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.