Постанова
Іменем України
09 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 133/230/18
провадження № 51-2264 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
захисника в режимі відеоконференції Шлапака В.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Кузьміна С.В. та засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020170001154, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ігнатпіль Овруцького району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що направляючись до кафе " От рассвета до заката ", що на вул . В.Земляка, 6 у м. Козятині Вінницької області, він знайшов ніж у чохлі, усвідомлюючи, що вказаний ніж є холодною зброєю, поклав його до своєї кишені, таким чином почав незаконно носити при собі холодну зброю без передбаченого законом дозволу. Зазначений ніж виявлено та вилучено під час проведення огляду місця події 20 листопада 2017 року.
Крім того, 20 листопада 2017 року близько 20:30 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у приміщенні грального залу інтернет-клубу "МСЛ", що на вул. В.Земляка, 6 у м. Козятині Вінницької області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 одного удару ножем у правий бік, чим заподіяв останньому тяжке тілесне ушкодження.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційні скарги захисника Шлапака В.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та прокурора Козуба А.В. залишено без задоволення, а вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2018 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор Кузьмін С.В. порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому прокурор посилається на ту обставину, що місцевим судом належним чином не враховано характеру та ступеня суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_1 злочинів, у результаті чого призначене йому покарання є занадто м`яким. Вказує, що під час призначення ОСОБА_1 покарання, судом не взято до уваги відсутності пом`якшуючих покарання обставин та наявності таких обтяжуючих покарання обставин, як вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочину. У свою чергу апеляційний суд допущених порушень не усунув, не дав вичерпної відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора, належним чином не мотивував свого рішення, внаслідок чого безпідставно вирок місцевого суду залишив без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог посилається на допущені судами істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що його безпідставно засуджено за ст. 121 КК України, оскільки він діяв в умовах необхідної оборони від незаконного посягання на його життя з боку потерпілого, а тому його дії мають бути кваліфіковані за ст. 124 КК України. Зазначає, що стороні захисту не було відкрито в порядку ст. 290 КПК України медичних документів, на підставі яких експертом було зроблено висновок про ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, а тому вважає такий висновок експерта недопустимим доказом. Крім того, вказує, що стороні захисту також не був наданий на виконання вимог ст. 290 КПК України речовий доказ - ніж у чорному чохлі. Зазначає, що вказаний ніж у нього не вилучався. За таких обставин вважає, що стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України. Наголошує, що судами поверхнево досліджено матеріали кримінального провадження, а судовий розгляд відбувався з обвинувальним ухилом. На переконання засудженого, апеляційний суд проігнорував доводи апеляційної скарги його захисника щодо недопустимості доказів, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та засудженого не надходило.
У судовому засіданні захисник Шлапак В.С. підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, та частково підтримав касаційну скаргу прокурора Кузьміна С.В. у частині необхідності скасування ухвали суду апеляційної інстанції.
Прокурор Кулаківський К.О. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, та не підтримав касаційну скаргу прокурора Кузьміна С.В.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та засудженого не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Суд зробив такі висновки на підставі показань самого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: витягах з ЄРДР від 20 листопада 2017 року та 18 січня 2018 року щодо вчинення злочину; протоколі огляду від 20 листопада 2017 року на перехресті вул. В.Земляка та вул. В.Стуса, де в ході огляду було вилучено ніж; довідці КП "Козятинська ЦРЛ"; заяві про залучення ОСОБА_2 до провадження як потерпілого від 12 грудня 2017 року; протоколі огляду від 20 листопада 2017 року в приміщенні КП "Козятинська ЦРЛ", де в ході огляду вилучено одяг потерпілого ОСОБА_2 ; протоколі затримання ОСОБА_1 від 20 листопада 2017 року; протоколі пред`явлення свідку ОСОБА_8 речей для впізнання від 24 січня 2018 року; протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 12 грудня 2017 року.
Разом з тим, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у: висновку молекулярно-генетичної експертизи № 877 від 27 грудня 2017 року; висновках судово-імунологічної експертизи № 365 від 29 листопада 2017 року та № 367 від 29 грудня 2017 року; висновку судово-медичної експертизи № 4 від 11 січня 2018 року; висновку судової експертизи зброї № 12 від 15 січня 2018 року.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_1 з урахуванням обсягу пред`явленого обвинувачення суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК України як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, та носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про неправильну кваліфікацію його дій, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.