Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 754/1466/15-ц
провадження № 61-11804св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка залучена як правонаступник померлого ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що він 12 серпня 1997 року за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1, однак право власності на яку оформити на своє ім`я не зміг, оскільки втратив паспорт та інші особисті документи, тому договір купівлі-продажу підписала його матір ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 останній заявив свої права на частину вказаної квартири, однак протягом всього цього часу в цій квартирі проживав лише він та його сім`я.
У зв`язку з викладеним позивач просив визнати договір купівлі-продажу зазначеної квартири в частині покупця ОСОБА_2 недійсним; визнати його покупцем за вказаним договором та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня
2015 року позов ОСОБА_1 в частині визнання позивача покупцем за договором купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних доказів та не зазначено правових підстав для визнання договору купівлі-продажу від 12 серпня 1997 року, укладеного на Товарній біржі "Українська біржа Десятинна", між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо придбання у власність квартири АДРЕСА_1, недійсним в частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_1 П осилання ОСОБА_4 на пропуск позовної давності позивачем не заслуговує на увагу з тих підстав, що суд не вважає доцільним її застосовувати з огляду на відсутність підстав для задоволення позову. Вимога позивача про визнання ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є взаємопов`язаною з вимогами позову про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності, в задоволенні яких було відмовлено, тому суд вважає дану вимогу безпідставною та необґрунтованою .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 в частині покупця ОСОБА_2 недійсним.
За договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 серпня 1997 року визнано покупцем ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 12 серпня 1997 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд ухвалюючи у справі нове рішення не звернув уваги на те що, позивач звертаючись до суду з позовом зазначав, що про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу йому було відомо ще з часу його укладення, тому задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що про порушення свого права позивач дізнався лише у жовтні
2014 року.
Під час повторного апеляційного перегляду справи, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджено свідоцтвом про смерть (а. с. 210 том 1).
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року, занесеною до протоколу судового засідання, було залучено до участі у справі правонаступника померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (а. с. 4 том 2).
Остаточним рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано окрему частину договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 12 серпня 1997 року щодо покупця
ОСОБА_2 недійсною.
За договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 серпня 1997 року визнано покупцем ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач виконав обов`язки покупця, і він же скористався правами покупця: домовився з продавцем про істотні умови договору купівлі-продажу квартири, зокрема, про її ціну, сплатив за власні кошти її покупну ціну, придбав квартиру для себе, одразу після її придбання вселився туди і проживає в ній, а ОСОБА_2 вдає з себе покупця, будучи лише формально вписаною в оспорюваний договір, тому наявні правові підстави для визнання зазначеного договору купівлі-продажу квартири в частині покупця недійсним, визнання позивача покупцем за договором та визнання за ним права власності на спірну квартиру. Підстав для застосування позовної давності не має, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише у жовтні 2014 року, а саме: після того, як ОСОБА_4, після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, заявив своє право на спірну квартиру, так як з часу придбання спірної квартири позивач знаходився в довірительних відносинах зі своєю матір`ю ОСОБА_2, будь-яких суперечок щодо права володіння спірної квартирою між ними не виникало, позивач вважав себе одноособовим власником спірної квартири, разом з дружиною постійно проживав та був зареєстрований в ній, самостійно ніс витрати з її утримання, відповідачі в свою чергу в придбанні вказаної квартири участі не приймали, грошові кошти на її купівлю не сплачували, ніяких прав на неї не заявляли, так як фактично покупцем та власником спірної квартири був саме позивач, тому перебіг позовної давності розпочався саме в жовтні 2014 року, а не з моменту укладення оспорюваного договору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом апеляційної інстанції належним чином не були встановлені всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема звертає увагу на те, що при повторному апеляційному розгляді суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладених в ухвалі від 16 листопада 2016 року у цій же справі, якою було скасовано попереднє рішення апеляційного суду, а саму справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вказує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 71, 76, 80 ЦК Української РСР не застосував до спірних правовідносин позовної давності, оскільки позивач про існування оспорюваного договору купівлі-продажу знав з часу його укладення, тому висновки суду про те, що про порушення свого права він дізнався лише у жовтні 2014 року є помилковими. Також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи у справі нове рішення в частині визнання ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу спірної квартири, залишив не скасованим додаткове рішення суду першої інстанції, яким вказану позовну вимогу було залишено без задоволення. Наголошує на тому, що через такі неправомірні дії суду апеляційної інстанції на сьогоднішній день існує два чинних рішення, які є протилежними один одному. На її думку, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не прийнявши рішення про скасування додаткового рішення суду першої інстанції, яким одну й ту ж саму позовну вимогу було залишено без задоволення, ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині. Також звертає увагу суду на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду за змістом є аналогічне рішенню апеляційного суду від 07 жовтня 2015 року, яке скасоване ухвалою суду касаційної інстанції від 16 листопада 2016 року. Також звертає увагу на те, що неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірну квартиру позивач купив за власні кошти, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що у останнього на час придбання спірної квартири були наявні кошти. Вказує про те, що покази матері позивача ОСОБА_2 взагалі не можуть братися до уваги, оскільки вона є зацікавленою особою в задоволенні позову, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю її та її колишнього чоловіка ОСОБА_4 . Звертає увагу суду на те, що позивач знаючи про укладення оспорюваного договору ще з дати його укладення, а саме з 1997 року, однак з позовом до суду він звернувся лише після виникнення спору між його матір`ю ОСОБА_2 та вітчимом ОСОБА_4 щодо поділу спільного майна подружжя.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 вказано, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та є такими, що не заслуговують на увагу, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення. Наголошує на тому, що про порушення свого права він дізнався лише в жовтні 2014 року. Також вказує, що ОСОБА_3 оскаржуючи законне та обґрунтоване рішення суду апеляційної інстанції через два роки і три місяці зловживає своїми процесуальними правами, що є неприпустимим, оскільки про розгляд справи вона була повідомлена належним чином і їй ніщо не перешкоджало отримати вчасно копію оскаржуваного судового рішення.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Деснянського районного суду міста Києва.
У вересні 2019 року справу № 754/1466/15-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу від 18 травня 1995 року, укладеним на Товарній біржі "Українська біржа Десятинна", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 продали, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 червня 1997 року, укладеного на Товарній біржі "Українська біржа Десятинна", ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 придбали в рівних долях квартиру
АДРЕСА_2 . За домовленістю сторін квартира продана за 200,00 грн, які продавцем отримані від покупців до підписання цього договору.
Згідно з договором купівлі-продажу від 12 серпня 1997 року, укладеного на Товарній біржі "Українська біржа Десятинна", ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін квартира продана за 18 200,00 грн, які продавцем отримані від покупця до підписання цього договору.
Відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня
2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які перебували в шлюбі з
12 серпня 1982 року, розірвано.
Судами було встановлено, що позивач звертаючись до суду з позовом послався на те, що після розірвання шлюбу з дружиною він продав належну йому квартиру
АДРЕСА_2 , щоб в подальшому купити дві окремі квартири.
За свою частку грошових коштів, отриманих від продажу вказаної двокімнатної квартири, він 12 серпня 1997 року придбав спірну однокімнатну квартиру, однак юридично оформити договір купівлі-продажу на себе не зміг, оскільки невідомо у який час ним були втрачені особисті документи, у тому числі й паспорт громадянина України на його ім`я.
Також судами з копії заяви позивача про видачу паспорта, посвідченої Начальником Деснянського РВ ГУ ДМС України в м. Києві було встановлено, що ОСОБА_1
02 вересня 1997 року, тобто після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, було видано новий паспорт у зв`язку з втратою (а. с. 8 том 1).
У зв`язку з відмовою продавця квартири повернути суму завдатку, а також у зв`язку з необхідністю терміново придбати для себе власне житло, вказаний договір купівлі-продажу спірної квартири на його прохання від імені покупця було підписано його матір`ю - ОСОБА_2 .
Із довідки, виданої ЖБК "Хімік-11" судами встановлено, що позивач з 1998 року разом з дружиною зареєстрований за адресою спірної квартири (а. с. 7 том 1).
З часу придбання спірної квартири позивач разом з другою дружиною постійно проживав та був зареєстрований в ній, самостійно ніс витрати на її утримання, а відповідачі в придбанні вказаної квартири участі не приймали, грошові кошти на її купівлю не сплачували та ніяких прав до розлучення на неї не заявляли.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що про наявність оспорюваного договору позивачу було відомо ще з часу його укладення, а саме з 12 серпня 1997 року.
Про порушення свого права позивач дізнався лише у жовтні 2014 року, а саме: коли ОСОБА_4, після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, заявив своє право на спірну квартиру.