Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 641/3089/17
провадження № 61-926св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 12 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір оренди, згідно з яким остання надала йому в користування офісне приміщення, загальною площею 19,6 кв. м, розташоване по АДРЕСА_1. 14 жовтня 2016 року між цими ж сторонами була укладена додаткова угода до договору оренди від 12 жовтня 2016 року, згідно з якою сторони виклали умови договору оренди в новій редакції. Зокрема, пунктом 1.4 додаткової угоди передбачено, що орендодавець ( ОСОБА_2 ) до підписання цієї угоди отримала від орендаря ( ОСОБА_1 ) в борг грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, які зобов`язалась повернути за п`ять днів до розірвання договору оренди або протягом п`яти днів з моменту пред`явлення орендатором відповідної вимоги.
Позивач зазначає, що 26 квітня 2017 року направив ОСОБА_2 вимогу про повернення суми позики, яку вона отримала 10 травня 2017 року, однак своє зобов`язання з повернення боргу не виконала.
Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь борг за договором позики в сумі 817 249,56 грн.
Заперечуючи проти позову, у серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, посилаючись на те, що ніяких грошей у борг від свого зятя ОСОБА_1 вона не отримувала, умови додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року, яку склав ОСОБА_1 з власної ініціативи про отримання нею в борг грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США, їй не були відомі. Її навмисно ввели в оману щодо предмета угоди та інших суттєвих моментів вказаного правочину, а саме: право орендатора на першочерговий викуп приміщення переданого в оренду; штраф у розмірі 50 % від суми позики у випадку несвоєчасного повідомлення про відчуження на користь третіх осіб; відсутність у договорі оренди суми орендної плати за користування її приміщеннями.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 травня 2018 року в складі судді Григор`єва Б. П. в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди та договір позики за своєю правовою природою є різними договорами, які спрямовані на досягнення різних правових наслідків. Між сторонами не був укладений змішаний договір. У додатковій угоді не зазначено на який строк ОСОБА_2 отримала грошові кошти. Також додаткова угода укладена на вкрай невигідних умовах щодо порушення строків повернення позики. ОСОБА_1 не доведено факт передачі грошей ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 навмисно ввів її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 травня 2018 року в частині первісного позову скасовано та ухвалено нове рішення про часткове його задоволення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 264 719,47 грн та пеню в сумі 264 719,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове його задоволення, апеляційний суд виходив із того, позивач свої зобов`язання за договором позики виконав, надавши відповідачеві грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, що підтверджується пунктом 1.4 додаткової угоди до договору оренди від 14 жовтня 2016 року. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про повернення зазначених коштів відповідачем. При цьому апеляційним судом вказано на те, що доводи ОСОБА_2 про необхідність розміщення підписів частково на контрольному листі та частково на договорі, нелогічність укладення додаткової угоди могли б бути підставою для відмови в задоволенні позову, однак не доведені ОСОБА_2 належними та достатніми доказами.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову апеляційним судом не переглядалося, оскільки сторонами не оскаржувалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в порушення принципу змагальності сторін щодо рівності прав учасників справи у здійсненні всіх процесуальних прав та обов`язків, диспозитивності та прав учасників справи користуватися правничою допомогою, здійснив перегляд справи у відсутності відповідача та його представника за наявності їх заяв про відкладення засідання з поважних причин. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 звертався до суду першої інстанції з заявою про вступ до участі у справі в якості третьої особи, однак будь-якого рішення з цього приводу суд не прийняв. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою і не спростував висновків суду першої інстанції про те, що між сторонами договір позики не укладався, сам ОСОБА_1 стверджував про отримання грошової суми в розмірі 10 000 доларів США від ОСОБА_4 нібито для передачі ОСОБА_2, однак не зміг назвати дати фактичної передачі їй грошей. Також поза увагою апеляційного суду залишилась боргова розписка від 14 жовтня 2016 року написана особисто ОСОБА_1, згідно з якою останній отримав в борг 10 000 доларів США від ОСОБА_4 для передачі ОСОБА_2 і особисто зобов`язався вказану суму позики повернути протягом 30 днів. Крім того, апеляційний суд не надав належної правової оцінки копіям договору оренди від 12 жовтня 2016 року та додаткової угоди до нього від 14 жовтня 2016 року, з яких вбачається повний збіг текстів, викладених на третіх аркушах зазначених договорів, а саме: однакове розташування тексту на аркуші та однакові реквізити.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржене судове рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а доводи касаційної скарги є надуманими та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.
ОСОБА_2 подала відповідь на відзив в якому просила її касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалась на те, що вона звернулась до відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області з заявою про злочин, а саме підробку договору оренди від 12 жовтня 2016 року та додаткової угоди до нього від 14 жовтня 2016 року в рамках розгляду якої була призначена комплексна судово-технічна експертиза, якою підтверджено, що тексти на аркушах 1 та 2 наданої додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року та тексти на решти аркушів, а також тексти на аркушах договору оренди від 12 жовтня 2016 року, надруковані або на різних друкуючих пристроях або на одному й тому ж друкуючому пристрої, але у різний час. Вказаний висновок експертизи вона не мала можливості надати суду, оскільки він був виконаний 27 березня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року справу № 641/3089/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Статтею 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір оренди приміщення, згідно з яким ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 в оренду офісне приміщення АДРЕСА_1 . Договір дійсний протягом 11 місяців з дня його підписання.