ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2020 року
Київ
справа №823/5108/15
адміністративне провадження №К/9901/25620/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Укртехпром-2001"
на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року (головуючий суддя - Рідзель О.А.)
та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Оксененко О.М., Федотов І.В.)
у справі №823/5108/15
за позовом Приватного підприємства "Укртехпром-2001"
до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2015 року Приватне підприємство "Укртехпром-2001" (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просило:
- визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Черкасах від 30.09.2015 №0001772301 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 263 745, 81 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 131 872, 90 грн.
В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про правильність визначення своїх податкових зобов`язань, вказало про реальність виконання умов договорів, укладених з ФОП ОСОБА_1 та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про ненадання Підприємством певних передбачених умовами укладених договорів первинних документів, а також документів, що мали бути надані платником з урахуванням специфіки придбаного позивачем товару. Вказали про наявні неточності та суперечності у наданих позивачем на підтвердження реальності виконання умов укладених між Підприємством та вказаним вище контрагентом договорів поставки документах, а також відсутність у контрагента позивача основних засобів та трудових ресурсів для виконання умов зазначених договорів, тощо.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи належним чином не проаналізовано зміст наданих позивачем первинних документів, не враховано додані Підприємством до матеріалів справи копії додаткових угод, рахунків - фактур та свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.
За результатами перевірки складено акт від 18.09.2015 №219/23-01-22-01/31278463 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог:
- п.п. 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 №1333/20071, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на зальну суму 297 144 грн в т.ч. за квітень 2014 року - 87 863 грн, травень 2014 року - 126 678 грн, липень 2014 року - 6 167 грн, серпень 2014 року - 31 033 грн, жовтень 2014 року - 12 005 грн, грудень 2014 року - 33 398 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 30.09.2015 №0001772301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 297 144 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами у сумі 148 572 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального виклнання умов договорів поставки, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - KАС України, в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 14.1.181 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, у тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).