Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 755/21188/15-ц
провадження № 61-25876св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року у складі судді Астахової О. О. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В., і касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, а також сарай, надбудову, погріб, туалет, ворота, огорожу, колодязь із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, із визнанням за відповідачем упорядку поділу спільного майна подружжя права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 20 серпня 1994 року позивач уклав шлюб із ОСОБА_3, який розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва 24 лютого 2012 року. Під час шлюбу сторонам спільно набуте майно, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1, сарай, надбудова, погріб, туалет, ворота, огорожа, колодязь, що знаходяться на земельній ділянці, площею 0, 6115 га, транспортні засоби та квартира АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу між сторонами досягнуто домовленості щодо поділу спільно набутого майна.
Проте, з квітня 2014 року з приводу володіння та користування будинком із земельною ділянкою та квартирою у них почали виникати непорозуміння та суперечки. Право власності відповідно до укладених договорів купівлі-продажу і спірного будинку із земельною ділянкою, і квартири зареєстровано на ім`я відповідача. Остання відмовляється у добровільному порядку здійснити поділ спірного майна. Вартість спірного домоволодіння із земельною ділянкою відповідно до звіту про оцінку майна від 31 березня 2016 року становить 779 500, 00 грн. Спірна квартира відповідно до звіту оцінку майна від 31 березня 2016 року коштує 2 028 300, 00 грн. ОСОБА_3 проживає разом із дочкою і новим чоловіком у квартирі АДРЕСА_2 .
Враховуючи, що спільне володіння та користування сторонами нерухомим майном неможливе, позивач просив залишити у власності відповідача зазначену квартиру, а за ним визнати право власності на житловий будинок, сарай, надбудову, погріб, туалет, ворота, огорожу, колодязь, із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. У порядку поділу спільно набутого майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності: на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ; на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем, воротами, огорожею, що примикає до нього, та на Ѕ частину земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем, воротами, огорожею, що примикає до нього. Визнано у порядку поділу спільно набутого майна подружжя за ОСОБА_3 право власності: на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ; на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем, воротами, огорожею, що примикає до нього. У іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, керувався тим, що спірне майно придбано у період шлюбу за спільні кошти сторін, а тому є їх спільною власністю як подружжя і підлягає поділу між ними в рівних частках. Визнаючи за ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ частину земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем, воротами, огорожею, що примикає до нього, суд першої інстанції посилався на те, що приватизована ОСОБА_3 земельна ділянка є її особистою власністю та не підлягає поділу як спільне майно подружжя, проте, враховуючи, що за позивачем визнано право власності на Ѕ частину домоволодіння, що розташоване на цій ділянці, то згідно зі статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України до нього також перейшло право власності на відповідну частину ділянки.
Суд вважав неможливим відступити від рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя та дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_2 , а також житловий будинок АДРЕСА_1, із сараєм, надбудовою, погребом, туалетом, колодязем воротами, огорожею, що примикає до нього, підлягає поділу між сторонами в рівних частках по Ѕ частині кожному. Саме при рівному поділі спільно набутого майна, з урахуванням його вартості, відсутності між сторонами згоди на компенсацію різниці його вартості, буде дотримано баланс та співмірність у реалізації прав та законних інтересів позивача і відповідача на користування, володіння та розпорядження належним їм майном.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки, площею 0, 6115 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та розподілу судових витрат скасовано та постановлено в цій частині нове рішення такого змісту. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки, площею 0, 6115 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя та виділення її у його власність в порядку поділу майна подружжя відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 526, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2 233, 00 грн. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що спірна земельна ділянка не є майном, набутим подружжям за час шлюбу, і не підлягає поділу між ними, оскільки ОСОБА_3 безоплатно отримала її у приватну власність у 1999 році, використавши своє право громадянина на приватизацію. Висновок суду першої інстанції про те, що так як за позивачем визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння, що розташоване на спірній земельній ділянці, то, у силу вимог статті 30 ЗК Української РСР, до нього також перейшло право власності на відповідну частину ділянки, є помилковим, так як на час придбання спірного будинку у червні 1999 року зазначені норми права не діяли.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2 .
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2 .
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди спір фактично не вирішили, визнавши за сторонами права на ідеальні частини спірного майна та залишивши його у спільній частковій власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_4 .
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2017 року в частині, в якій залишено без змін рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 червня 2017 року, та направити в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2017 року залишити без змін. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_3 .
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що судом визнано спільною власністю подружжя та поділено між сторонами майно, яке є її особистою власністю та ніколи не перебувало у спільній сумісній власності сторін. Квартира АДРЕСА_2 та домоволодіння АДРЕСА_1 придбані нею вже після фактичного припинення шлюбних та сімейних стосунків з відповідачем, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Зазначила, що земельну ділянку, на якій розташовано будинок АДРЕСА_1 , нею отримано у власність в порядку приватизації, а тому зазначене майно не підлягає поділу в силу закону.
Послалася на те, що ОСОБА_1 обрано невірний спосіб захисту, так як він не просив про визнання спірного майна спільною сумісною власністю і не просив припинити право особистої приватної власності позивача на частку в спірному майні, одночасно, суд першої інстанції, ухваливши рішення про визнання майна спільною сумісною власністю, вийшов за межі позовних вимог.
Зазначила, що заявлене до поділу майно вона набула за власні кошти вже після припинення ведення спільного господарства з позивачем та їх шлюбних відносин, що також підтверджує її доводи щодо того, що це майно є її особистою приватною власністю. Суди не звернули увагу, що факт припинення шлюбних відносин встановлений іншим судовим рішенням, яке має преюдиціальне значення для вирішення цієї справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надали відзиви на касаційні скарги, у яких просили залишити їх без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційні скарги у справі, що переглядається, подані у серпні 2017 року, вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду 19 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційних скарг, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 серпня 1994 року Центральним міжрайонним управлінням реєстрації шлюбів у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 20 серпня 1994 року, серія НОМЕР_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 вересня 1999 року, яке набрало законної сили 17 вересня 1999 року, розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зазначеним рішенням встановлено, що шлюб між сторонами фактично припинено у 1996 році, з цього часу шлюбно-сімейні стосунки між ними припинені, спільного господарства сторони не ведуть, мають роздільний бюджет.
Зазначене рішення до органів реєстрації актів цивільного стану для виконання сторонами не пред`являлося, проте набрало законної сили.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Глед". Датою реєстрації юридичної особи є 29 лютого 1996 року.
21 червня 1997 року ОСОБА_3 придбала за договором купівлі-продажу трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
03 червня 1999 року ОСОБА_3 придбала за договором купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 . Житловий будинок є дерев`яним, жила площа складає 24, 9 кв. м, до будинку примикає: сарай, надбудова, погріб, туалет, ворота, огорожа, ворота, колодязь.