ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/7160/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників сторін:
позивача - Марків В. Д.,
відповідача - не зʼявився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не зʼявився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 (судді: Корсак В. А., Демидова А. М., Ходаківська І. П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 (суддя Кирилюк Т. Ю.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари"
до Приватного підприємства "Салон Мармур, Граніт, Агломерат",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради,
про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Бровари" (далі - ТОВ "Логістичний центр "Бровари") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Салон Мармур, Граніт, Агломерат" (далі - ПП "Салон Мармур, Граніт, Агломерат") про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.01.2002, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Е.В.А." (далі - ТОВ "Е.В.А.");
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель № 28/03 від 22.12.2003, укладеного між ТОВ "Е.В.А." та відповідачем;
- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41163207 від 18.05.2018, вчиненого о 12:16:28, винесеного державним реєстратором філії комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у м. Києві Грусевич С.Г.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні договори укладені з порушенням вимог чинного законодавства та порушують його права як орендаря земельної ділянки, оскільки перешкоджають йому у майбутньому оформити право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 шляхом укладення договору оренди. Правовою підставою позову зазначено статті 41, 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час укладення спірних угод), а також статті 203, 215, 377 Цивільного кодексу України, статтю 120 Земельного кодексу України.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/7160/19 у задоволенні позову ТОВ "Логістичний центр "Бровари" до ПП "Салон Мармур, Граніт, Агломерат" відмовлено повністю.
2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними та скасування рішення про державну реєстрацію права відповідача.
2.3. Постановою апеляційного господарського суду від 03.12.2019 апеляційну ТОВ "Логістичний центр "Бровари" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №910/7160/19 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність правових підстав для визнання спірних договорів недійсними з підстав, наведених позивачем. Судом зазначено, що зволікання відповідачем протягом пʼятнадцяти років з реєстрацією речового права не може мати наслідком позбавлення його права власності чи визнання правовстановлюючого договору недійсним.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019, ТОВ "Логістичний центр "Бровари" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 скасувати, справу № 910/7160/19 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Наводить аргументи на спростування тверджень судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності у позивача права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017. На думку скаржника, право користування зазначеною земельною ділянкою виникло у позивача у звʼязку з купівлею ним нежитлової будівлі, яка розміщена на цій земельній ділянці, в силу положень статті 120 Земельного кодексу України. Наголошує, що при винесенні оскаржуваних судових рішень, суди не звернули увагу на те, що майно, яке є обʼєктом спірних договорів купівлі-продажу, не було введено в експлуатацію та зареєстровано, а тому не могло бути обʼєктом купівлі-продажу. Скаржник зазначає, що наявні всі підстави для визнання спірних договорів недійсними, оскільки вони були виготовлені у 2018 році, а не у 2002 та 2003 роках, для проведення реєстрації права власності на нежитлову будівлю (літ 71). Наголошує на тому, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань позивача про призначення технічної експертизи документів та про витребування у відповідача та у ПАТ "Комбінат Будіндустрії" документів за переліком, наведеним у клопотанні від 26.07.2019. Скаржник посилається на те, що 03.10.2018 Департаментом державної реєстрації та нотаріату було скасовано акредитацію Комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради, державний реєстратор якої провів спірну державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (літ. 71). Крім того, вказує, що за заявою позивача слідчим СУ ГУНП у місті Києві розпочато досудове розслідування, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018100100006348 від 08.06.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 365-2, частиною 4 статті 190, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України.
4. Розгляд касаційної скарги та обставини справи, встановлені судами
4.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
4.2. Судами встановлено, що позивачем у листопаді 2014 року придбано (під час проведеної Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві процедури електронних торгів з реалізації предмету іпотеки) нежитлову будівлю цеху шестипустотних панелей загальною площею 1 156,5 кв. м, що знаходиться у місті Києві на вулиці Будіндустрії, 7.
Попереднім власником зазначеної будівлі було Товариство з обмеженою відповідальністю "Е.В.А." (далі - ТОВ "Е.В.А."), права якого щодо цього об`єкту нерухомості виникли на підставі укладеного з ВАТ "Комбінат будіндустрії" договору купівлі-продажу від 18.12.2001.
Відповідно до наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації, ТОВ "Е.В.А." (ідентифікаційний код 31745002) є припиненим з 19.04.2017.
4.3. Судом першої інстанції зазначено, що, за твердженням позивача, ТОВ "Е.В.А." орендувало для обслуговування та експлуатації будівлі земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 площею 0,5768 га на підставі укладеного з Київською міською радою договору оренди від 16.07.2004. Водночас, права ТОВ "Е.В.А." за договором оренди земельної ділянки від 16.07.2004 не були предметом іпотечного договору та предметом проведених торгів з примусової реалізації заставленого майна.
4.4. Судами встановлено, що позивачем придбано 1156, 5 кв. м будівлі, що є лише частиною будівлі, а не будівлею в цілому. На земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:108:0017 розміщено інші об`єкти нерухомості, права на які належать іншим особам.
4.5. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу нежитлових будівель № 28/03 від 22.12.2003 (далі - договір № 28/03), продавець (ТОВ "Е.В.А.") зобов`язується передати у власність покупцеві (ПП "Салон Мармур, Граніт, Агломерат") майно - нежитлові будівлі за адресою: м. Київ, на вул. Будіндустрії, 7 (літ. 71): нежитлова будівля літ. А (загальною площею 607,4 кв. м), нежитлова будівля літ. Б (загальною площею 35,8 кв. м), а покупець зобов`язується прийняти це майно і сплатити продавцеві договірну ціну за нього. Майно належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 08.01.2002 року, зареєстрованого у БТІ міста Києва 21.01.2003 за № 2548-Б.
4.6. Як установлено судом апеляційної інстанції, позивач не є стороною договору №28/03.
4.7. Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, позивач також просить визнати недійсним договір від купівлі-продажу №б/н від 08.01.2002. Однак, копія цього договору до матеріалів справи не додана. Позивач також не є стороною цього договору, тому цей договір у нього відсутній. Учасник цього договору, ТОВ "Е.В.А.", є припиненим з 19.04.2017 (відповідно до наявної у ЄДРПОУ інформації щодо ТОВ "Е.В.А.", за кодом 31745002).
4.8. Спір виник у звʼязку із тим, що, на думку позивача, спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна та державна реєстрація прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) нерухомого майна за відповідачем, може у майбутньому перешкоджати позивачу оформити договір оренди на земельну ділянку, права на яку до нього перейшли автоматично у звʼязку з придбанням нерухомості.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Предметом спору є матеріально правова вимога позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з підстав їх невідповідності вимогам чинного на момент їх укладення законодавства та порушення цими договорами прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
5.3. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами 2 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (статті 216, 215 Цивільного кодексу України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в звʼязку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).
5.4. З огляду на зазначені положення, правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може трактуватися як передумова для виникнення або обовʼязковий елемент конкретного субʼєктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою субʼєктивного права та виражається в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
5.5. Зокрема, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан субʼєктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого субʼєктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права повʼязано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, субʼєктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).
При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субʼєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.