Постанова
Іменем України
07 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 205/84/18
провадження № 61-7258св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Друга Дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року в складі судді: Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Друга Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 грудня 1975 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 Їм на праві власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Ленінської райради народних депутатів у м. Дніпропетровську 14 листопада 1985 року, право власності у встановленому законом порядку було зареєстроване в Дніпропетровському МБТІ 14 листопада 1985 року.
30 вересня 1997 року ОСОБА_3 отримала державний акт на земельну ділянку площею 0,0595 га серії ДПД № 00412881267010, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Під час приватизації вказаної земельної ділянки позивач надав в управління земельних ресурсів заяву, яку було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною Б. І. 01 листопада 1996 року, про те, що ОСОБА_1 не заперечує проти оформлення правовстановлюючого документа на земельну ділянку на ім`я дружини.
14 грудня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповідала усе належне їй майно ОСОБА_2, який було посвідчено Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки та Ѕ частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями після її смерті є: позивач, дочки - ОСОБА_4 та ОСОБА_2
16 березня 2017 року державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право власності за заповітом ОСОБА_2 на 5/6 частин земельної ділянки та на 5/12 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачу, оскільки на момент спадкування він був непрацездатною особою, 16 березня 2017 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частину земельної ділянки та 1/12 частину домоволодіння, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . При видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус не врахував, що спадковим майном у вигляді земельної ділянки є лише Ѕ її частина, а не земельна ділянка в цілому, оскільки, приватизація відбулася на ім`я одного з подружжя за час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте нотаріусом при видачі свідоцтва вказана обставина врахована не була.
ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0595 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач при зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини свого права на виділ частки із спільної сумісної власності майна подружжя не заявляв, самостійно нотаріусом це питання вирішено не було і вчинено нотаріальну дію з видачі свідоцтв про право на спадщину без врахування частки другого з подружжя, тому відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом відносно земельної ділянки лише із вирахуванням обов`язкової частки непрацездатного вдівця. З приводу 5/6 частин спірної земельної ділянки нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, воно на теперішній час дійсне, ніким не оспорюється, позивачем вимоги про визнання його недійсним не заявлено, а тому у разі задоволення позовних вимог за цим позовом, буде існувати два правовстановлюючих документа на один об`єкт нерухомості, які будуть один одному суперечити і різнитися за своїм змістом. Позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки, при цьому Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою 16 березня 2017 року відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частин цієї ж земельної ділянки, воно на теперішній час дійсне, ніким не оспорюється, позивачем вимоги про визнання його недійсним не було заявлено.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач та нотаріус вважали, що ОСОБА_3 мала земельну ділянку на праві особистої власності, тоді як спірна земельна ділянка була спільною сумісною власністю подружжя. Суди не захистили невизнане право позивача на спірний об`єкт. Вказує, що згідно статті 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення. Аналогічні приписи містяться у статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Зазначає, що суди не звернули увагу на те, що нотаріус не пропонувала позивачу подати заяву про виділ його частки у спільному майні подружжя в позивач при оформленні обов`язкової частки не знав про своє право щодо отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні спадкоємця та спадкодавця. Позивач не відмовлявся від свого права на земельну ділянку у спільній власності подружжя, а тільки подав згоду на оформлення її на дружину; факт неотримання позивачем в нотаріальній конторі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя не свідчить про те, що позивач втратив право на частку у спірному майні; отримання вказаного свідоцтва є не обов`язком, а правом позивача. Відсутність оскарження державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва на обов`язкову частку позивача не перешкоджає вирішенню цього позову, оскільки визнання права власності на частину земельної ділянки є лише передумовою для оскарження свідоцтва на обов`язкову частку, повернення майна у своє володіння, усунення перешкод у користуванні майном. Тільки за відсутності спору про безпосереднє право позивача на Ѕ частину земельної ділянки, він може оскаржити нотаріальні дії в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 559/2667/13-ц).
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав заяву, у якій просить врахувати висновок Великої Падати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19) та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 2-3881/12 (провадження № 61-9108св18).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 грудня 1975 року.
Подружжю належав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Ленінської райради народних депутатів у м. Дніпропетровську 14 листопада 1985 року, право власності на який було зареєстровано у встановленому законом порядку в Дніпропетровському МБТІ 14 листопада 1985 року.
З метою приватизації земельної ділянки, на якій розташовано зазначений будинок, ОСОБА_1 надав в управління земельних ресурсів заяву від 01 листопада 1996 року, яку було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною В. І. та зареєстровано в реєстрі за № 6918, якою позивач не заперечував проти оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3
30 вересня 1997 року Дніпропетровською міською Радою народних депутатів на ім`я ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської Ради народних депутатів № 1344 від 21 серпня 1997 року було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ДПД № 004128, згідно з яким у приватну власність ОСОБА_3 було передано земельну ділянку, площею 0,0595 га, розташовану на території АДРЕСА_1 .
14 грудня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт, який було посвідчено державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1-1734, яким вона усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б не складалося, усі майнові права та обов`язки, а також ті майнові права та обов`язки, що належатимуть їй на момент смерті, заповіла ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 (чоловік померлої), оскільки на час відкриття спадщини він був непрацездатною особою і мав право на обов`язкову частку у спадщини, та ОСОБА_2 (дочка померлої) як спадкоємець за заповітом.