ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 420/3524/19
адміністративне провадження № К/9901/34320/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 420/3524/19
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду (суддя Бжассо Н. В.) від 13 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Єщенко О. В., Димерлій О. О., Коваль М. П.) від 31 жовтня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держаної міграційної служби України в Одеській області № 104 від 03 червня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що позивач звернувся до органу міграційної служби із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає, що його заява відповідає всім критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, міграційною службою безпідставно відмовлено в оформленні відповідних матеріалів. На думку позивача, спірне рішення міграційного органу є необґрунтованим та незаконним, оскільки приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають суттєве юридичне значення.
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, частково задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держаної міграційної служби України в Одеській області № 104 від 03 червня 2019 року.
Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 03 грудня 2019 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
6. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
7. Станом на 09 квітня 2020 року відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сирії, уродженець м. Латакія, не дотримується канонів жодного віросповідання, за національністю - сирієць, за етнічною належністю - араб, одружений, перебуває у шлюбі з громадянкою України на установчі дані ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 29 січня 2014 року, дітей не має, рідна мова - арабська, вільно володіє російською мовою та англійською на середньому рівні.
9. ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, військову службу не проходив, у зв`язку із виїздом на навчання до України. Мав офіційну відстрочку. Навчався у школах на території Сирії у м. Латанія у період з 1991 по 2003 роки, у період з 2003 року по 2008 рік навчався в університеті "Дамаск", у період з 2008 по 2014 роки навчався в Одеському національному університеті ім. Мечникова та в Одеському політехнічному університеті. Під час проживання на території Сирії та на території України не працював у зв`язку із навчанням.
10. Ні позивач, ні члени його родини не перебували в жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій у країні постійного проживання та не були причетні до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, тощо.
11. Вперше звернення за міжнародним захистом на території України ОСОБА_1 подав 21 липня 2016 року. Відповідно до наказу № 74 від 18 квітня 2018 року призупинено розгляд особової справи гр. Сирії - ОСОБА_1, щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
12. Крім цього, судами встановлено, що вперше ОСОБА_1 виїхав з Сирії до України 21 жовтня 2008 року легально на підставі паспортного документа гр. Сирії серії № НОМЕР_1 та оформленої одноразової студентської візи (1) типу "О" серії Y 02632705 авіарейсом Алеппо (Сирія) - Одеса (Україна) на навчання. Влітку 2010 року позивач востаннє виїздив до Сирії під час канікул та повернувся в Україну приблизно у серпні 2010 року авіарейсом Алеппо (Сирія) - Одеса (Україна).
13. 12 червня 2015 року позивач востаннє виїздив за межі території України до Туреччини авіарейсом Одеса (Україна) - Стамбул (Туреччина).
14. 20 травня 2019 року гр. Сирії ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту.
В обґрунтування заяви зазначив, що декілька років в його країні та його місті проходять воєнні дії, на будинки падають снаряди, що є небезпечним для життя. Позивач знаходиться в Україні з 2008 року, за цей час у нього з`явилася сім`я та він не може поїхати сам до Сирії і забрати із собою дружину, так як це небезпечно для життя.
15. Під час анкетування 30 травня 2019 року ОСОБА_1 щодо причин виїзду з Сирії зазначив, що виїхав до України з метою отримання освіти. На теперішній час не бажає повертатися до Сирії через проведення військових дій. Все що завгодно може трапитися. Окрім проведення військових дій, інших загроз для його життя не має.
16. Також, під час співбесіди 03 червня 2019 року ОСОБА_1 пояснив, що він не може повернутися до Сирії через те, що там наразі відбуваються військові дії, а він не проходив військову службу, тому вважає, що його одразу з аеропорту можуть забрати на війну. Позивач повідомив, що на момент його виїзду до України він був студентом та кожного року йому продовжували строк дії відстрочки від проходження військової служби на підставі довідки, яку позивач надсилав. Крім цього зазначив, що повідомлення про необхідність проходження ним військової служби одержували і його батьки.
17. 03 червня 2019 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. На підставі зазначеного висновку, ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ № 104 від 03 червня 2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
19. Позивач, вважаючи рішення (наказ) міграційного органу незаконним, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що під час прийняття спірного наказу, міграційний орган діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для справи.
21. Суди зазначили, що оскільки позивачем наведено факти та обставини, які можуть свідчити про загрозу його життю, безпеці чи свободі, висновок органу міграційної служби на стадії вирішення питання про прийняття матеріалів до оформлення для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, не може вважатись об`єктивним та обґрунтованим, враховувати усі обставини, що мають значення для правильного вирішення спірного питання, у зв`язку із чим вбачаються підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти до розгляду звернення позивача щодо вирішення питання про надання захисту у встановленому порядку.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
22. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
23. Зокрема скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" та іншим актам законодавства щодо визначення підстав та умов визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не прийняли до уваги усіх фактів, що мають юридичне значення, а позиція УВКБ ООН носить рекомендаційний характер і не може бути підставою для прийняття рішення про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
24. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про часткове задоволення позовних вимог.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
26. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
27. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
29. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
30. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
31. Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
32. Згідно з ч. 1, 7 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
33. Відповідно до ч. 4, 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.