ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2020 року
Київ
справа № 260/284/19
адміністративне провадження № К/9901/1672/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 260/284/19
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про оскарження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (суддя Іванчулинець Д. В.) від 24 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Кушнерик М. П., Запотічний І. І., Матковська З. М.) від 20 листопада 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, від 21 лютого 2019 року, про відмову ОСОБА_1 в оформлені документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що позивач звернувся до органу міграційної служби із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає, що його заява відповідає всім критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, міграційною службою безпідставно відмовлено в оформленні відповідних матеріалів. На думку позивача, спірне рішення міграційного органу є необґрунтованим та незаконним, оскільки приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають суттєве юридичне значення.
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 13 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року, після усунення недоліків касаційної скарги, визнано поважними причини та поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
6. 20 лютого 2020 року до Верховного Суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
7. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача, через посадову особу Мукачівського прикордонного загону ДПС України, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Основною причиною звернення за захистом ОСОБА_1 зазначив побоювання зазнати переслідувань з боку представників терористичного угрупування "Аль-Шабааб" та нестабільну ситуацію в країні походження.
9. 11 лютого 2019 року з позивачем проведено співбесіду, з протоколу якої слідує, що 30 серпня 2018 року заявника депортувала Саудівська Аравія до Сомалі. А вже через чотири або п`ять днів до будинку діда, в якому запинився заявник з батьком та братом, в місті Афгоє навідалися представники " Аль - Шабааб " і бажали говорити з батьком. Сам заявник з представниками " Аль -Шабааб" контакту не мав. Тобто, заявник користується загальновідомою інформацією щодо ситуації у країні та не має особистих погроз, а ні з боку уряду, а ні з боку угрупування " Аль -Шабааб".
10. На підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 21 лютого 2019 р. № 30 позивачу направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з посиланням на ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
11. Позивач, вважаючи рішення (наказ) міграційного органу незаконним, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року, ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", не встановлено фактів щодо можливості застосування до позивача смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину.
13. Суди зазначили, що відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
15. Зокрема скаржник зазначив, що залишив країну походження, оскільки міг реально зазнати переслідування від представників терористичного угрупування Аш-Шабааб, котрі хотіли примусити його воювати на їх боці. Через страх бути вбитим за відмову приєднатися до угрупування, втік із Сомалі в пошуках безпечної країни. Йому невідома доля батька з братом та інших членів родини, тому повертатись в Сомалі немає до кого та небезпечно. Повернутися до Сомалі не бажає через відсутність захисту з боку держави та через побоювання застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту між Аш-Шабааб та урядом, а також систематичного порушення прав людини і загальнопоширеного насильства в Сомалі з боку усіх учасників протистояння. Вказує, що на підтвердження обґрунтованого побоювання позивача переслідування з боку Аш-Шабааб у засобах масової інформації та Інтернет, є достатньо загальнодоступних та відкритих джерел, що підтверджують переслідування осіб чоловічої статі призовного віку угрупуванням Аш-Шабааб та примусове їх вербування, а також щодо вбивства за відмову служити на їх боці.
16. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, посилається на міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини та судову практику національних судів та Європейського суду з прав людини, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про часткове задоволення позовних вимог.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
18. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
21. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
22. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
23. Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
24. Згідно з ч. 1, 7 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.