ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Верховного Суду Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 11-1110сап19 за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 10 вересня 2019 року № 2390/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати (далі - Друга ДП) від 25 березня 2019 року № 917/2дп/15-19.
1. Цим рішенням Друга ДП Ради притягнула суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
За результатами розгляду скарги судді ОСОБА_1. ВРП ухвалила рішення від 10 вересня 2019 року, яким залишила без змін рішення Другої ДП від 25 березня 2019 року № 917/2дп/15-19.
08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 10 вересня 2019 року № 2390/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати від 25 березня 2019 року № 917/2дп/15-19 «Про притягнення судді Солом`янського районного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення). Просив це рішення скасувати.
2. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 лютого 2002 року відмовила в задоволенні скарги.
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що питання дисциплінарної відповідальності судді чітко визначені та врегульовані Конституцією України, законами України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - закони № 1402-VIII та № 1798-VIII відповідно). Положення цих законів, що регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Цим законодавством, зокрема, передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, приймаючи Спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності.
3. З постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року по суті спору не погоджуємося і, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
4.Передумови, що лягли в основу Спірного рішення, час, місце, зміст та історію перебігу діянь, які Друга ДП та ВРП поставили за провину і розцінили як дисциплінарні проступки, стисло можна викласти в такому вигляді.
Друга ДП Ради рішенням від 25 березня 2019 року № 917/2дп/15-19, ухваленим за результатами розгляду об`єднаної дисциплінарної справи, відкритої за скаргами Адвокатського об`єднання «Гардаріка-Право», адвокатів: Левіцького Є. В. , Кострюкова В. І., Марченко І. В., Моісеєнко О. М., суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнула до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктами «а», «д» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (внаслідок грубої недбалості допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Друга ДП ВРП встановила, що суддя ОСОБА_1 не дотримався імперативних вимог положень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), грубо проігнорував очевидні приписи процесуального законодавства під час розгляду справ № 760/16141/18, 760/21399/18, 760/4132/18, допустив поверхневий та формальний розгляд клопотань, поданих органами досудового слідства, не забезпечив ефективного та сумлінного використання процесуальних повноважень слідчого судді, не здійснив судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, систематично не дотримувався засад та правил судочинства, які для судді з майже десятирічним стажем роботи мали бути явними та зрозумілими. Допущені порушення мають системний характер, і, як наслідок, призвели до незабезпечення розгляду справ справедливим судом, що зумовило систематичні порушення прав осіб у кримінальному провадженні.
5. На підтвердження цих висновків Друга ДП ВРП послалася, зокрема, на те, що 02 березня 2018 року до ВРП надійшли ідентичні за змістом дисциплінарні скарги адвоката Марченко І. В. в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНГрупп» (далі - ТОВ «ЕНГрупп») та адвоката Моісеєнко О. М. від 28 лютого 2018 року про скоєння дисциплінарних проступків суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час розгляду клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), погодженого прокурором відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) від 16 квітня 2015 року за певним номером за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 368, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
У скаргах зазначалося, що слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ухвалою від 14 лютого 2018 року безпідставно поновив детективу НАБУ процесуальний строк для подання клопотання про арешт майна, вилученого 07 лютого 2018 року. Коли ухвалював це рішення, не повідомив власників майна про розгляд судом клопотання про арешт майна. На думку скаржників, такі дії свідчать про вчинення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402?VIII.
У контексті цих відомостей ВРП погодилася з висновками дисциплінарного органу про те, що під час постановлення 14 лютого 2018 року рішення у справі № 760/4132/18 дії судді ОСОБА_1. під час розгляду та постановлення цього рішення не відповідали таким загальним засадам кримінального провадження, як законність, що передбачена статтею 7 КПК України, положенням статей 21, 172 цього Кодексу щодо належного повідомлення особи про судове засідання, а також вимогам щодо вмотивованості судового рішення як складової права на справедливий суд.
З погляду ВРП, описані дії судді ОСОБА_1. в сукупності під час розгляду справи № 760/4132/18 призвели до того, що він постановив, очевидно, свавільне судове рішення, оскільки фактично грубо порушив право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, знехтував принципом верховенства права, проігнорував необхідністю дотримання принципу рівності сторін та незаконно обмежив право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, осіб, яких не стосується кримінальне провадження.
6. 14 вересня 2018 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга адвоката Левіцького Є. В.
Як зазначив автор скарги, слідчий суддя ОСОБА_1 постановив судове рішення (ухвалу) у справі № 760/16141/18 від 10 серпня 2018 року, яким задовольнив клопотання детектива НАБУ про тимчасовий доступ до речей і документів, що становлять охоронювану законом таємницю. Цим рішенням надав тимчасовий доступ до речей і документів, що становлять охоронювану законом таємницю і перебувають у володінні оператора - Приватне акціонерне товариство «ВФ УКРАЇНА» (далі - ПрАТ «ВФ УКРАЇНА») у паперовому та електронному вигляді з можливістю вилучення їхніх копій, зокрема тих, які містять інформацію про споживача телекомунікаційних послуг ОСОБА_3 за належним їй абонентським номером за період з 22 липня 2014 року по 01 січня 2018 року з такими властивостями: адреси розташування, азимути та номери базових станцій, через які здійснювались з`єднання кінцевого обладнання із вказаним вище мобільним терміналом (абонент А); ідентифікаційні ознаки кінцевого обладнання абонента А та інша подібна інформація, виклад якої наведений в ухвалі судді від 10 вересня 2018 року, серед яких значиться й інформація про паспортні дані фізичних осіб чи реєстраційні дані юридичних осіб - споживачів телекомунікаційних послуг (у разі якщо такі послуги надаються (надавались) на умовах контрактного підключення).
Ознаки дисциплінарного проступку автор скарги вбачав у тому, що суддя ОСОБА_1 порушив порядок розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, установлений КПК України, не здійснив виклику особи, у володінні якої вони знаходяться, не навів жодних аргументів та мотивів задоволення вказаного клопотання та фактично надав доступ до інформації про особисте життя та приватне телефонне спілкування адвоката з клієнтами.
Ці порушення норм процесуального права та права осіб на справедливий суд і на повагу до приватного, сімейного життя та кореспонденції розцінив як такі, що мають істотний характер. Допускаючи вказані порушення, суддя не дотримався практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Їх скоєння стало можливим через грубу недбалість судді під час виконання професійних обов`язків.
Дії судді під час розгляду справи № 760/16141/18 кваліфікував як вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII: внаслідок недбалості допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
ВРП погодилася з висновком її Другої ДП про те, що під час розгляду справи № 760/16141/18 суддя ОСОБА_1 допустив порушення порядку розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, установленого статтею 163 КПК України, не здійснив виклику особи, у володінні якої вони знаходяться, не навів жодних аргументів та мотивів задоволення вказаного клопотання, фактично надав доступ до інформації про особисте життя та приватне телефонне спілкування адвоката з клієнтами. Установлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення норм процесуального права та права осіб на справедливий суд і на повагу до приватного, сімейного життя та кореспонденції мають істотний характер. Допускаючи вказані порушення, суддя не дотримався практики ЄСПЛ.
Істотні порушення процесуального права суддя ОСОБА_1 вчинив через грубу недбалість під час виконання професійних обов`язків. Окреслений характер дій проявився у несумлінному використанні суддею своїх процесуальних повноважень, порушенні норм процесуального права, прав, гарантованих законами та Конвенцією, що, своєю чергою, призвело до підриву суспільної довіри до суду.
7. 01 жовтня 2018 року до ВРП надійшла ще одна дисциплінарна скарга адвоката Кострюкова В. І., яку він подав в інтересах ОСОБА_4 .
У цій скарзі її автор зазначив, що 28 вересня 2018 року він та його довіритель дізналися, що 10 вересня 2018 року у справі № 760/21399/18 суддя ОСОБА_1 ухвалив рішення про задоволення заяви прокурора про відвід експерта Ямненка О. В. Коли ухвалював це рішення, слідчий суддя ОСОБА_1 грубо порушив низку норм КПК України, зокрема, заяву про відвід експерта розглянув усупереч вимогам статті 81 КПК України без виклику адвоката Кострюкова В. І. як експерта, якому було заявлено відвід і за заявою якого було призначено проведення будівельно-технічної експертизи, та підозрюваного як замовника експертизи. Понад те, як вказує адвокат Кострюков В. І., досудове розслідування в кримінальному провадженні за певним номером було завершено, а тому в судді ОСОБА_1. не було правових підстав вирішувати питання про проведення експертизи після завершення досудового розслідування.
ВРП погодилася з висновками Другої ДП про те, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду справи № 760/21399/18 та постановлення ухвали від 10 вересня 2018 року за результатами розгляду заяви прокурора про відвід експерта допустив порушення норм процесуального права, передбачених статтями 81, 135 КПК України, чим не забезпечив стороні захисту та експерту можливість висловити свою думку щодо відводу та реалізувати свої процесуальні права. Суддя залишив без вирішення вимоги щодо залучення іншого експерта та встановлення строку, протягом якого таке залучення має відбутися. Характер дій під час вчинення вказаних порушень свідчить про грубу недбалість судді, адже ним фактично не виконані обов`язки, покладені на слідчого суддю КПК України.
8. Із наведенням розлогого обґрунтування протиправності Спірного рішення ВРП, яке базується як на аналізі фактичних обставин кожного зі згаданих вище судових проваджень та зумовленого ними нормативного регулювання відносин, що виникли в цих провадженнях, так і під впливом правильного застосування принципу верховенства права, основних засад правосуддя, принципів здійснення кримінального провадження, суддя ОСОБА_1 просив визнати Спірне рішення протиправним та скасувати його.
Протиправність Спірного рішення вбачав в тому, що ВРП, коли утверджувалася на думці, що скаржник через грубу недбалість допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав; а також внаслідок грубої недбалості порушив права людини і основоположних свобод (стаття 6 Конвенції, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), діяла помилково і вдалася до власної оцінки законності загаданих вище судових рішень, ухвалених за головування скаржника. Вважав, що дисциплінарний орган оцінив постановлені ним названі вище ухвали виключно із власних припущень, внаслідок свавільного тлумачення процесуальних норм та без наведення належних мотивів, через що застосував вид стягнення, що є несумісним з наведеними ним підставами дисциплінарної відповідальності.
Також зазначив, що Рада не зважила на фактичні обставини кожного із проваджень, зміст, характер, послідовність та обстановку, за яких ухвалювалися ці рішення, а також, що вони не відзначаються наявністю істотного порушення вимог процесуального законодавства, що тягнуть настання дисциплінарної відповідальності.
Друга ДП і сама Рада для кваліфікації його дій як дисциплінарних проступків цілком безпідставно й протиправно надала неправомірну перевагу самому лише факту скасування ухвалених ним рішень в апеляційному порядку, зазначивши про наявність у цих діях грубої недбалості, за відсутності будь-якого належного обґрунтування. Понад те, на переконання скаржника, не можна ставити судді за провину скасування судом вищої інстанції судових рішень, які суддя ухвалив, оскільки за Основним Законом суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Вважав, що висновок про незаконність ухвали про доступ до інформації про особисте життя та приватне спілкування адвоката, побудований винятково на підставі її скасування в апеляційному порядку та за браком належного вмотивування наявності в діях судді недбалості, не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.
9. Для цілей цієї окремої думки вважаємо за потрібне акцентувати увагу на тому, що поділяємо усталену думку про те, що суд, який розглядає скаргу на рішення ВРП про розгляд скарги на рішення ДП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, за наслідками судового розгляду не повинен перебирати на себе повноваження Ради і замість ВРП чи її дисциплінарних органів визначати, чи є підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, чи вчинив суддя дисциплінарне правопорушення, які фактичні підстави цього проступку; чи містить діяння, яке поставлено за провину судді, ознаки дисциплінарного проступку; чи є встановлені законом підстави, за яких вчиненні цим суддею дії мають (можуть) розцінюватися (кваліфікуватися) як дисциплінарний проступок; чи встановлює закон дисциплінарну відповідальність за порушення, яке поставлено за провину судді; чи є обґрунтовані підстави для визнання судді винним у скоєнні дисциплінарного делікту, який вид дисциплінарного стягнення слід обрати, зокрема, враховувати характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Ми пам`ятаємо, що в Україні діє ВРП, яка згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 131 Конституції України розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора та ухвалює рішення про звільнення судді з посади; що згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону; що питання дисциплінарної відповідальності судді є виключною компетенцією ВРП і охоплюється її дискреційними повноваженнями, а також що за частиною першою статті 52 Закону № 1798-VIII рішення Ради, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення ДП, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП, якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.
Із преамбули та частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII є очевидним, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП. Рада є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Не залишаємо поза увагою конституційні положення пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України про те, що суддя може бути звільнений зі своєї посади у разі вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Завдання, на виконання яких створена ВРП, мета, на досягнення якої має бути спрямована діяльність цього органу, а такою, з-поміж іншого, є забезпечення функціонування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, одним зі способів здобуття якої є процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, у разі скоєння дисциплінарних правопорушень, несумісних зі статусом судді, покладають на ВРП обов`язок та відповідальність усі звинувачення або скарги, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових і професійних обов`язків, невідкладно і безсторонньо розглянути згідно з відповідною процедурою.
Розгляд скарги за відповідною процедурою має означати, що він (розгляд) буде проведений справедливо, права судді в цьому провадженні будуть дотримані, доводи незгоди останнього будуть почуті, форма дисциплінарної відповідальності ґрунтуватиметься на юридичних фактах, знанні про поведінку і конкретні соціальні фактори, порушення чи недотримання яких ставитиметься за провину судді. Висновки дисциплінарного орану будуть ґрунтуватися на достовірних і допустимих доказах, будуть мотивованими, не міститимуть припущень чи оцінки законності судових рішень, ухвалених суддею, порушення якої буде ставитися за провину судді, вид стягнення, якщо буде ухвалено рішення про вчинення суддею дисциплінарного проступку, буде співмірним, пропорційним вчиненому, будуть враховані суб`єктивне ставлення судді до скоєного та інші обставини, що мають значення.
Закріплені в пункті 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII вимоги зазначати у рішенні Ради підстави дисциплінарної відповідальності означають, що ВРП повинна через зовнішній прояв назвати певні «дивні», аномальні, негативні факти чи соціальні явища, які підпадають під поняття дисциплінарного проступку, вказати конструктивні ознаки та властивості, які характеризують поведінку, рішення чи дії судді як протиправну та соціально шкідливу.
Встановлені в цьому самому пункті вимоги до рішення ВРП послатися на мотиви, за яких Рада дійшла відповідних висновків, цільово спрямовані на те, що дисциплінарний орган має повідомити, пояснити про те, які саме і чому рішення, поведінка чи інше діяння судді в зафіксованій та підтвердженій доказами правовій ситуації є дисциплінарним проступком і які об`єктивні чинники (способи, механізми) характеризують наявність у них ознак протиправності.
Реалізація повноважень ВРП у сфері дисциплінарної відповідальності судді не повинна бути довільною, не перебувати в рамках власного абсолютно вільного розсуду, а опиратися на вимоги принципу верховенства права, діяти так, щоб не порушувати рівновагу між вимогами інтересів суспільства і необхідними умовами основних прав та статусу судді як носія судової влади, що передбачає розумну відповідність між використовуваними засобами і переслідуваною метою з тим, щоб забезпечити баланс цінностей, що захищаються Конституцією України, і особа судді не піддавалася невиправданому або надмірному обтяженню.
10. Вочевидь, у контексті викладеного суд має повноваження і зобов`язаний встановити та визначити не тільки те, чи Рада назвала та/чи обмежилася переліком підстав і мотивів дисциплінарної відповідальності судді, але відповідно до завдань та призначення судового контролю за рішення ВРП - дослідити, з`ясувати й визначити якісний, змістовний стан (суть) підстав та мотивації дисциплінарної відповідальності судді, на які послався дисциплінарний орган, а також чи відповідають вони меті дисциплінарної відповідальності, чи на підставі закону і з дотриманням принципів верховенства права, незалежності суду, заборони втручання в діяльність суду та законодавчо визначеного порядку проведено дисциплінарне провадження, чи не є рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідності явно свавільним, неспівмірним або непропорційним.
11. В ідентичних за змістом дисциплінарних скаргах адвокати Марченко І. В. та Моісеєнко О. М. поновлення ухвалою слідчого судді ОСОБА_1. від 14 лютого 2018 року процесуального строку для подання клопотання про арешт майна та накладення арешту на майно, яке попередньо було вилучене під час обшуку 07 лютого 2018 року, трактують як таке, що здійснено без дотримання вимог статей 3, 21, 171, 172, 173 КПК України, з порушенням права на справедливий суд, принципу верховенства права, рівності сторін та незаконним обмеженням права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Друга ДП та Рада виснували, що ухваленню цього рішення передував поверхневий та формальний розгляд суддею ОСОБА_1 клопотання детектива, що, своєю чергою, є проявом неналежного здійснення ним функції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів справи, обшук та вилучення майна, на яке потім було накладено арешт, слідчий НАБУ провів у квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_5 . Остання передала це майно в оренду ТОВ «ЕНГрупп», де АО «Адвокати та медіатори України» облаштували свій офіс.
Поряд із цим було встановлено, що слідчий суддя Фомін В. А. ухвалою від 01 лютого 2018 року надав дозвіл на проведення обшуку в офісі, у якому здійснює свою адвокатську діяльність Моісеєнко О. М., за адресою: місто Харків, АДРЕСА_1
Зі сказаного випливає насамперед те, що слідчий помилково уподібнив приміщення, у якому мав провадитися обшук. Ця обставина мала отримати належну оцінку під час розгляду слідчим суддею клопотання слідчого про проведення обшуку, а не тоді, коли після обшуку, який був проведений на підставі судового дозволу, вирішувалося питання про накладення арешту на вилучене майно. Наведена послідовність дій вказує на те, що якщо й відбулося втручання й обмеження прав особи на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, то воно відбулося раніше і, вочевидь, поза межами провадження під головуванням судді ОСОБА_1.
Щоб стверджувати, що суддя ОСОБА_1 своїм рішенням незаконно обмежив певне індивідуальне право на мирне володіння майном, треба встановити, що вторгнення до приміщення та вилучення з нього майна відбулося саме на підставі судового рішення судді ОСОБА_1. від 14 лютого 2018 року, а не раніше. Натомість у справі встановлено, що таке проникнення і вилучення документів відбувалося спершу і не за рішенням судді ОСОБА_1.
Отож, питання щодо фактичних порушень, допущених під час проведення обшуку, не можуть пов`язуватися з діями судді ОСОБА_1. поза контекстом здійснення ним судового контролю за законністю проведеної слідчої дії.
У рішеннях Другої ДП та Ради ці обставини залишилися поза увагою. Не міститься в цих актах й мотивів про те, чиї саме права на мирне володіння майном були порушені.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42015000000000722 від 16 квітня 2015 року провадиться за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 368, частиною другою статті 364 КК України. Досудове розслідування розпочато за повідомленнями про те, що в період з березня до жовтня 2015 року службові особи ТОВ «Галнафта», ТОВ «Гарант-УТН», ТОВ «Техтрейд Груп», ТОВ «ТД «Прикарпаттянафтотрейд», ТОВ «Котлас» спільно зі службовими особами ПАТ «ТФПНК «Укртатнафта», ПАТ «НПК-Галичина» вчинили антиконкурентні узгоджені дії, брали участь в аукціонах із продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу, організованих та проведених ПрАТ «Українська міжбанківська валютна біржа», продавцем на яких виступало ПАТ «Укрнафта». Юридичний супровід, представництво у судових засіданнях та контроль за процедурою ліквідації перелічених юридичних осіб у місті Харкові здійснювала група осіб під керівництвом адвоката Моісеєнко О. М.
Як зазначено в зареєстрованому кримінальному провадженні, за отриманими відомостями до цієї групи входять такі особи: Стєбєлєв А. М. , Єфімова Т. В., Євдокіменко А . О., Куліда А. А. , Некрасов О . В., Черніченко О. В. , Ципинюк Ю. Ю. , Ляшенко Ю. О. , Марченко І. В. , Беспала Т.С. , Гуд А.М. , Поліщук Д.В .
З погляду слідства, вилучене під час обшуку майно (комп`ютерна техніка, оригінали та копії документів) використовувалося в імовірній злочинній господарській діяльності підприємств. Якщо слідчий дійде висновку, що для виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також установлення місцезнаходження розшукуваних осіб потрібно провести обшук, він відповідно до вимог КПК України вправі його провести на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку (статті 234 КПК України). Проведення обшуку, як і наступний за цим арешт майна, буде втручанням з боку держави в мирне розпорядження та володіння таким майном, але воно буде відбуватися на підставі закону й переслідуватиме законну мету.
Отож, якщо слідчий суддя в межах відповідного кримінального провадження надає дозвіл на арешт майна, вилученого під час обшуку, який проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, принаймні з висновків дисциплінарного органу не випливає протилежного, то немає підстав вважати, що арешт майна відбувався з порушенням процесуального закону.
Висновки ВРП про істотне порушення суддею ОСОБА_1 вимог КПК України під час поновлення детективу НАБУ строку звернення з клопотанням про арешт майна не ґрунтуються на положеннях статей 113, 117 цього Кодексу. Строк звернення з відповідним клопотанням належить до процесуальних строків, визначених статтею 113 цього Кодексу. На ці строки, як і на всі інші, поширюються загальні норми права глави 7 КПК України, серед них і статті 117 цього Кодексу щодо можливості поновлення строку, порушеного з поважних причин. Жодних винятків, які б забороняли поновлювати строк звернення з клопотанням про арешт майна, ні загальні норми глави 7 КПК України, ні спеціальні норми статей 171-173 цього Кодексу, не встановлюють. Оцінка конкретних обставин як поважних чи неповажних причин пропуску строку належить до сфери суддівського розсуду і є дискреційними повноваженнями.
У клопотанні детектива НАБУ були наведені факти, що перешкоджали звернутися до суду про арешт майна впродовж установлених частиною п`ятою статті 171 КПК України 48-ми годин (завершення обшуку вночі, потреба в додатковому часі на дорогу, аби добратися з міста Харкова, де провадився обшук, до міста Києва, де клопотання розглядалося за підсудністю).
Не може бути віднесено до істотного порушення кримінального процесуального закону, яке би позбавило цих осіб можливості реалізувати свої процесуальні права, розгляд слідчим суддею клопотання про арешт майна без повідомлення власників цього майна. Чому? Бо власник або володілець майна, якого не було під час вирішення питання про його арешт, за статтею 174 КПК України вправі надалі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту, навіть і на підставі необґрунтованості застосування цього заходу.
У цій справі і в інтересах власників майна неодноразово подавалися клопотання про скасування його арешту, ці кл