Постанова
Іменем України
07 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 687/511/16-ц
провадження № 61-3007св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Тернопільська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчий комітет Тернопільської міської ради,
третя особа - служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 січня 2020 року у складі колегії судді: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Сташківа Б. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 1997 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Тернопільської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним ухвали 19-ої сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки для завершення будівництва й обслуговування частини будинку по АДРЕСА_1, зобов`язання надати їй у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 посилалася на те, що у 1989 році її чоловік ОСОБА_6 та син ОСОБА_1 стали членами будівельно-ремонтного кооперативного підприємства "Кооператор" (далі - кооператив "Кооператор"). У 1990 році кооперативу "Кооператор" під будівництво житлових будинків було виділено земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_3 ) під будівництво одного одноквартирного та двох двоквартирних житлових будинків. Рішенням загальних зборів членів кооперативу "Кооператор" від 27 листопада 1990 року передано частину ділянки її чоловіку та сину для будівництва двоквартирного будинку.
02 грудня 1991 року на загальних зборах кооперативу було вирішено припинити діяльність кооперативу та поділити майно між його членами - праву квартиру від входу двоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_4 виділити ОСОБА_1, а ліву квартиру - ОСОБА_6 . Спірний будинок було збудовано восени 1994 року за їхні з чоловіком кошти.
У вересні 1995 року скасовано державну реєстрацію кооперативу. Протягом 1995 - 1997 років ОСОБА_6 безуспішно звертався до Тернопільської міської ради із заявами про надання йому права користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті вона успадкувала все належне йому майно, у тому числі ліву частину спірного будинку.
23 липня 1997 року Тернопільська міська рада прийняла рішення про надання земельної ділянки, на якій була збудована ліва частина спірного будинку, ОСОБА_2 для подальшого будівництва.
Посилаючись на те, що рішення Тернопільської міської ради є незаконним, цим рішенням надано земельну ділянку ОСОБА_2, який не має жодного правового відношення до будинку, просила її вимоги задовольнити.
01 грудня 2000 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що згідно з угодою від 18 березня 1993 року кооператив "Кооператор" в особі голови ОСОБА_1 продав йому за 10 тис. доларів США фундамент лівої частини спірного будинку та частину будівельних матеріалів. Він власними силами та за власні кошти збудував ліву частину будинку. Будівництво завершено у 1994 році. Після завершення будівництва на підставі поданих ним документів ухвалою 19-ої сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року йому було передано у користування земельну ділянку площею 0,04 га за вищевказаною адресою.
З урахуванням викладеного, просив задовольнити його позов.
Ухвалою Тернопільського міського суду Тернопільської області від 01 грудня 2000 року позови ОСОБА_5 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.
Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького обласного суду від 01 березня 2001 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено, позов ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року та ухвалу Хмельницького обласного суду від 01 березня 2001 року залишено без змін.
ОСОБА_5 звернулася до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Рішенням ЄСПЛ від 03 травня 2007 року у справі "Бочан проти України", яке набуло статусу остаточного, скарги щодо несправедливості провадження та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції, Конвенція відповідно) оголошено прийнятними, решту скарги - неприйнятною.Постановлено, що в цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Постановлено, що: а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявниці 2 000.00 Євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми, ця сума повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу; б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки. Відхилено інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні скарги про перегляд рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвали Хмельницького обласного суду від 01 березня 2001 року та ухвали Верховного Суду України віл 22 серпня 2002 року у зв`язку з винятковими обставинами.
ОСОБА_5 звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на ухвалу Верховного Суду України від 14 березня 2008 року про перегляд судових рішень у зв`язку з винятковими обставинами на підставі рішення ЄСПЛ від 03 травня 2007 року у попередній справі заявниці.
Рішенням ЄСПЛ від 05 лютого 2015 року у справі "Бочан проти України (№ 2)", яке набуло статусу остаточного, скаргу заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість провадження, що закінчилося ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року, та її скаргу за статтею 1 Першого протоколу про незаконне позбавлення її майна у зв`язку із цим провадженням оголошено прийнятними, решту скарг у заяві - неприйнятними.Постановлено, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції; немає потреби розглядати скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції; що а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 10 000,00 Євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму податків, що можуть нараховуватися; ця сума повинна бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом станом на день здійснення платежу; б) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Відхилено решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
У заяві про перегляд рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвали Хмельницького обласного суду від 01 березня 2001 року, ухвал Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року та від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 як правонаступник померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 просив скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове рішення. Підставою для перегляду зазначених судових рішень зазначив рішення ЄСПЛ від 05 лютого 2015 року у справі "Бочан проти України (№ 2)".
Постановою Верховного Суду України від 22 лютого 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвалу Хмельницького обласного суду від 01 березня 2001 року, ухвалу Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року та ухвалу Верховного Суду України від 14 березня 2008 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Указана постанова Верховного Суду України обґрунтована тим, що ЄСПЛ установив порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом; при цьому суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи, а саме: чи мала ОСОБА_5 законні підстави стверджувати, що її померлий чоловік був власником оспорюваної частини будинку до смерті (пункт 79 рішення ЄСПЛ); чи була ліва частина будинку збудована за її та її чоловіка кошти; чи законно її чоловік отримав право власності на ліву частину будинку відповідно до рішення загальних зборів кооперативу від 02 грудня 1991 року; чи мали право кооператив та ОСОБА_1 продавати цю частину будинку; чи є законним рішення загальних зборів кооперативу від 02 грудня 1991 року; чи була підробленою відповідно до висновків правоохоронних органів від 15 липня 1997 року угода від 1993 року, за якою кооператив продав той самий об`єкт ОСОБА_2 (при цьому ЄСПЛ зазначив, що питання законності рішення загальних зборів кооперативу від 02 грудня 1991 року та угоди від 1993 року було вирішальним для результату розгляду справи і, таким чином, вимагало особливої уваги та коментарів).
Ухвалою Верховного Суду України від 13 червня 2016 року виправлено описку в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2016 року: у вступній та резолютивній частинах постанови замість імені та по батькові " ОСОБА_1 " зазначено " ОСОБА_1 ", а також в описовій частині у другому абзаці на сторінці 6 замість дати "... від 08 грудня 1991 року" зазначено "... від 02 грудня 1991 року".
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_5 - ОСОБА_1 .
Надалі, під час розгляду справи в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області ОСОБА_1 неодноразово доповнював і уточнював позовні вимоги та остаточно просив: визнати незаконною та скасувати ухвалу 19-ої сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки для завершення будівництва та обслуговування частини будинку по АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 травня 2001 року № 662, на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та скасувати видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння;
визнати недійсними договір дарування від 26 грудня 2006 року та виправлений договір дарування від 27 червня 2007 року, за якими ОСОБА_2 подарував ОСОБА_8 1/2 частини спірного домоволодіння;
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 302849, виданий 09 жовтня 2008 року ОСОБА_8 ;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,0406 га, кадастровий номер 6110100000:07:001:0071, яка розташована по АДРЕСА_1 ;
скасувати державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_8 на спірне домоволодіння;
визнати за ним як правонаступником ОСОБА_5 за законом право власності на житловий будинок загальною площею 292,6 кв.м по АДРЕСА_1 ;
зобов`язати Тернопільську міську раду передати йому у власність земельну ділянку площею 0,04 га для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку;
витребувати від ОСОБА_8 спірне домоволодіння;
усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_8 разом з її малолітнім сином ОСОБА_4 зі спірного домоволодіння;
стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_8 на його користь доходи в сумі 981 339,07 грн, які відповідачі спільно одержали або могли одержати за весь час володіння спірним домоволодінням.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він та його покійний батько ОСОБА_6 восени 1989 року були прийняті в члени кооперативу "Кооператор" по наданню платних послуг населенню, який було ліквідовано у грудні 1991 року. У період з 31 грудня 1991 року по 01 липня 1995 року кооператив "Кооператор" діяльністю не займався, розрахунковий рахунок у банку було закрито 31 грудня 1991 року. На час ліквідації залишилося нерозподіленим майно кооперативу, що складалося з фундаментів (цоколів) трьох житлових будинків - двох двоквартирних і одного одноквартирного.
Рішенням загальних зборів членів кооперативу "Кооператор" від 02 грудня 1991 року (протокол № 6) майно кооперативу було розподілено між його членами, зокрема: праву квартиру від входу двоквартирного житлового будинку виділено ОСОБА_1 ; ліву - йому.
На підставі рішення Тернопільського міськвиконкому від 14 листопада 1990 року № 475 земельну ділянку площею 0,08 га по АДРЕСА_4 було відведено в натурі йому та ОСОБА_6 . Враховуючи, що зміни цільового призначення земельної ділянки, наданої кооперативу "Кооператор" для будівництва житлового будинку, з переходом права власності на будівлю до його батька ОСОБА_6 не відбулося, до нього перейшло і право користування земельною ділянкою площею 0,04 га. Після завершення влітку 1994 року будівництва своєї частини житлового будинку ОСОБА_6 неодноразово звертався до Тернопільської міської ради із заявами про посвідчення його права користування вказаною ділянкою. При цьому усім іншим членам кооперативу міською радою було надано у користування земельні ділянки під переданими їм у власність будинками.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Виходячи з того, що співвласником і єдиним спадкоємцем за законом була дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_5, то з переходом до неї як до співвласника в порядку спадкування за законом права на незданий в експлуатацію житловий будинок по АДРЕСА_1 перейшло і право користування земельною ділянкою площею 0,04 га. Однак ухвалою 19-ої сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року вказану земельну ділянку було передано у користування відповідачу ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку, у той час як вказана особа ніколи не була членом кооперативу "Кооператор" та не мала до нього будь-якого відношення.
Ухвалюючи вказану ухвалу, Тернопільська міська рада допустила порушення, зокрема: не було скасовано попередні рішення міськвиконкому про закріплення спірної земельної ділянки за кооперативом "Кооператор" та акт про відведення цієї земельної ділянки в натурі ОСОБА_6 ; не прийнято рішення про припинення користування чи вилучення спірної земельної ділянки від осіб (юридичних чи фізичних), яким вона вже була надана; вказуючи у змісті рішення на незаконність перерозподілу земельних ділянок у кооперативі "Кооператор", Тернопільська міська рада не врахувала, що ще з 1990 року зазначені рішення кооперативу нею не тільки не оспорювалися, а й були повністю підтримані при перерозподілі відповідних земельних ділянок за іншими членами кооперативу, за винятком ОСОБА_6 .
Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року в задоволенні позовних вимог його матері ОСОБА_5 було відмовлено та визнано за ОСОБА_2 право власності на частину спірного житлового будинку. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 оформив на себе право власності на цей будинок, відчуживши в подальшому це нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_3 за договором дарування від 26 грудня 2006 року та наступним виправленим договором дарування.
В основу вказаного рішення місцевого суду було покладено надані ОСОБА_2 документи, які не відповідають дійсності та є підробленими, що підтверджено висновком криміналістичної експертизи у кримінальній справі № 1176319, а саме: угоду купівлі-продажу цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та частини будівельних матеріалів від 18 березня 1993 року, яка не підписана ОСОБА_2, довідку
від 20 січня 1995 року про те, що ОСОБА_2 збудував ліву частину спірного будинку за свої кошти, та розписку від 20 січня 1995 року, за якою ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 1 550 000 000,00 крб за ліву цокольну частину будинку. Зазначена угода від 18 березня 1993 року між ним та ОСОБА_2 ніколи не укладалася, її текст змонтовано на різних друкарських машинках, підпису ОСОБА_2 в угоді немає, відсутня печатка кооперативу, а його підпис виконано іншою особою. Він на той час не мав жодних повноважень від своїх батьків як законних володільців на відчуження їхнього незавершеного будинку. Недодержання сторонами вимог про нотаріальне посвідчення угоди купівлі-продажу незавершеного будинку та будівельних матеріалів тягне за собою її недійсність внаслідок нікчемності.
Факт незаконного позбавлення його матері ОСОБА_5 права власності повністю підтверджено рішенням ЄСПЛ від 03 травня 2007 року у справі "Бочан проти України", яким встановлено, що національними судами було проігноровано право ОСОБА_5, визначене земельним законодавством України, на виділення їй земельної ділянки для обслуговування належного їй житлового будинку згідно з первинними правовстановлюючими документами на нього (протокол загальних зборів кооперативу "Кооператор" від 02 грудня 1991 року № 6 про розподіл житлових будинків між членами кооперативу при його ліквідації) та визнання судами законним виділення вказаної земельної ділянки сторонній особі - ОСОБА_2, і у зв`язку з цим визнання за ним права власності на вказаний будинок. Оскільки Верховний Суд України у своїй ухвалі від 14 березня 2008 року грубо викривив висновки рішення ЄСПЛ
від 03 травня 2007 року, рішенням ЄСПЛ від 05 лютого 2015 року встановлено, що викривлений виклад рішення у першій справі заявниці "Бочан проти України" призвів до руйнування намагань заявниці домогтися розгляду у рамках передбаченої національним законодавством процедури касаційного типу її майнових вимог на підставі рішення ЄСПЛ у попередній справі. Велика Палата ЄСПЛ своїм рішенням встановила порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи майнового характеру за позовом його матері Верховним Судом України та оголосила прийнятними скарги заявниці щодо порушення Верховним Судом України прав заявниці відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_8 знали, що незаконноволодіють спірним житловим будинком, а тому з них підлягають стягненню доходи у розмірі 981 339,70 грн, які вони одержали або могли одержати за час володіння цим майном.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 14 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави 8 000,00 грн судового збору за заявлені вимоги майнового характеру та 551,20 грн судового збору за заявлені вимоги немайнового характеру.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кооперативом "Кооператор" на виділених йому земельних ділянках по АДРЕСА_3 наприкінці 1990 року було розпочато будівництво житлових будинків для членів кооперативу, які потребували покращення житлових умов, у тому числі для ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_6 . Надалі зазначене будівництво продовжували безпосередньо самі члени кооперативу. Рішення кооперативу "Кооператор" про закріплення виділених у користування земельних ділянок за конкретними членами кооперативу та акт про відведення в натурі ОСОБА_6, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,08 га по АДРЕСА_3 ) від 05 грудня 1990 року правового значення не мають, оскільки відповідно до чинного на той час земельного законодавства земельні ділянки могли бути відведені в натурі тільки кооперативу. Будь-які рішення про вилучення у кооперативу "Кооператор" наданих йому земельних ділянок для будівництва житлових будинків органом місцевого самоврядування не приймалися, тому спірна земельна ділянка перебувала у користуванні кооперативу до скасування його державної реєстрації (вересень 1995 року). У подальшому зазначена ділянка перейшла у розпорядження Тернопільської міської ради народних депутатів, яка, діючи в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, що знаходяться в межах міста, 23 липня 1997 року прийняла рішення про виділення спірної ділянки ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_6 у встановленому законом порядку не набув право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, оскільки позивачем не надано доказів, що зазначене будівництво велося та було завершене його батьком на підставі відповідної дозвільної та проектної документації, за відсутності якої спірне будівництво вважається самочинним. Позивачем також не доведено, що померла ОСОБА_5 на законних підставах успадкувала та набула право власності на спірний житловий будинок після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 . Той факт, що за ОСОБА_6 було закріплено частину фундаменту незавершеного будівництвом двоквартирного житлового будинку, не свідчить про те, що будівництво здійснювалося і було завершене батьком позивача і закінчений будівництвом житловий будинок у встановленому законом порядку увійшов до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 .