Постанова
Іменем України
06 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 489/3570/16-ц
провадження № 61-36002св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті",
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2017 року у складі судді Кошель Б. І. та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" (далі - ТОВ "Аверс-Сіті", Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору цесії недійсним, посилаючись на те, що 25 жовтня 2010 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір уступки права вимоги (цесії), за умовами якого цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право інвестора, належне цедентові, і стає замовником за інвестиційним договором від 13 вересня 2008 року № 424/1. За передане право вимоги до боржника цесіонарій зобов`язався сплатити цеденту грошову суму у розмірі 101 557,50 грн, в тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ) - 16 926,25 грн. Вважає, що оспорюваний правочин було вчинено з метою приховування договору факторингу, який сторони насправді уклали, оскільки фактично відбулося фінансування під відступлення права вимоги за інвестиційним договором. При цьому Товариство не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій. Зважаючи на зміну у 2012 році керівництва, про наявність договору цесії ТОВ "Аверс-Сіті" стало відомо лише 22 лютого 2017 року - після отримання апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 січня 2017 року у справі за позовом Товариства до ОСОБА_2 про розірвання договору. Враховуючи викладене, ТОВ "Аверс-Сіті" просило визнати недійсним договір уступки права вимоги (цесії) від 25 жовтня 2010 року з моменту його укладення.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин не є договором факторингу. Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного правочину. Продаж відповідачем права вимоги до боржника за інвестиційним договором (отримання в майбутньому нерухомого майна) на підставі договору відступлення права вимоги не є фінансовою операцією, а тому оспорюваний договір не є удаваним, тобто таким, що вчинений з метою приховання іншого правочину, - договору факторингу. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що до пред`явлених Товариством вимог спливла позовна давність, яка, однак, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на недоведеність позову.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Аверс-Сіті" залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2018 року ТОВ "Аверс-Сіті" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга ТОВ "Аверс-Сіті"мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій фактично відступили від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 квітня 2016 року у справі № 3-238гс16 та від 25 травня 2016 року у справі № 3-477гс16, та не врахували, що за договором цесії від 25 жовтня 2010 року фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі грошової вимоги до третьої особи - боржника. Не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах матеріального права і висновки судів щодо пропуску позовної давності, оскільки про порушення оспорюваним правочином своїх прав Товариство дізналося лише 22 лютого 2017 року. Місцевий суд безпідставно відхилив клопотання ТОВ "Аверс-Сіті" про відвід судді.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
12 вересня 2018 року справа № 489/3570/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що 25 жовтня 2010 року між ТОВ "Аверс-Сіті" та ОСОБА_1 було укладено договір уступки права вимоги (цесії), за умовами якого цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право інвестора, належне цедентові, і стає замовником за інвестиційним договором від 13 вересня 2008 року № 424/1.
Пунктом 8 договору передбачено, що за передане право вимоги до боржника цесіонерій 27 жовтня 2010 року або до цієї дати сплачує цеденту грошову суму у розмірі 101 557,50 грн, у тому числі ПДВ - 16 926,25 грн.
27 жовтня 2010 року між ТОВ "Аверс-Сіті" та ОСОБА_1 було укладено договір № 29/10/10 про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якого, маючи одна до одної зустрічні грошові вимоги, строк виконання яких настав 27 жовтня 2010 року, сторони дійшли згоди про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з укладених між ними договорів, а саме: договору купівлі-продажу майнових прав від 25 жовтня 2010 року № 1/424_ИП, згідно з яким ОСОБА_1 мала сплатити Товариству грошову суму у розмірі 101 557,50 грн, у тому числі ПДВ - 16 926,25 грн, та за договором уступки права вимоги (цесії) від 25 жовтня 2010 року, згідно з яким Товариство мало сплатити ОСОБА_1 грошову суму в такому ж розмірі.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ "Аверс-Сіті" посилалося на те, що договір уступки правава вимоги (цесії) був укладений з метою приховати іншу угоду, а саме - договір факторингу, який, у свою чергу, суперечить положенням статті 1079 ЦК України, статтям 1, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки Товариство не є фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення факторингових операцій.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.