Постанова
Іменем України
06 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 442/5227/16-ц
провадження № 61-38199св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі Дрогобицького Територіального відокремленого безбалансового відділення № 10013/0242 філії - Львівського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк", ОСОБА_2,
треті особи: Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Любов Володимирівна, Виконавчий комітет Болехівської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевич А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Дрогобицького Територіального відокремленого безбалансового відділення № 10013/0242 філії - Львівського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Ощадбанк"), ОСОБА_2, треті особи: Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу (далі - Приватний нотаріус) Спариняк Л. В., Виконавчий комітет Болехівської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, про визнання недійсним договору іпотеки, посилаючись на те, що 06 грудня 2007 року між його батьком ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі Дрогобицького Територіального відокремленого безбалансового відділення № 6307 (далі - ВАТ "Ощадбанк"), яке змінило назву на ПАТ "Ощадбанк", було укладено договір про іпотечний кредит № 2203-6537, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 572 900 грн для придбання за договором купівлі-продажу від 06 грудня 2007 року житла по АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 06 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є одноповерховий житловий будинок з мансардою та майнові права на земельну ділянку площею 0,0478 га, які розташовані за вказаною адресою. Вважає, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на передачу в іпотеку нерухомого майна, з урахуванням того, що на час укладення іпотечного договору він та його брат ОСОБА_3 були неповнолітніми, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати вищевказаний іпотечний договір недійсним та припинити заборону на відчуження іпотечного майна, зареєстровану Приватним нотаріусом Спариняк Л. В.на підставі цього правочину.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2017 року у складі судді Гарасимків Л. І. позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 06 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Ощадбанк", зареєстрований в реєстрі за № 1788. Вилучено з Державного реєстру заборон, Державного реєстру іпотек обтяження забороною та іпотекою нерухоме майно: одноповерховий житловий будинок з мансардою та майнові права на земельну ділянку площею 0,0478 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, належне на праві власності ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що всупереч вимогам Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" передача спірного майна в іпотеку відбулася без попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення одним із батьків іпотечного договору, що є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що порушує майнові права дітей. ОСОБА_1 не пропущена трирічна позовна давність, перебіг якої підлягає обчисленню з дня досягнення ним повноліття, тобто з 03 жовтня 2014 року.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Ощадбанк" задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час укладення іпотечного договору неповнолітні діти іпотекодавця - ОСОБА_1, 1996 року народження, та ОСОБА_4, 2001 року народження, не мали права власності на спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 і не проживали в ньому, у зв`язку з чим не було необхідності отримувати попередню згоду органу опіки та піклування на передачу майна в іпотеку. Ні батько, ні мати, яка давала згоду на вчинення оспорюваного правочину, не представили нотаріусу документів на підтвердження факту проживання їх дітей в будинку, що свідчить про невизнання ними такого факту. При цьому під час розгляду справи обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя, не встановлено. В той же час, здійснюючи після укладення іпотечного договору реєстрацію дітей у спірному житлі, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не могли не розуміти, що в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань банк матиме право звернути стягнення на предмет іпотеки. Отже, вчинення батьками оспорюваного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування не призвело до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей та/або порушення їх законних інтересів щодо житлового приміщення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 квітня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний судом не спростовано того факту, що на час укладення договору іпотеки неповнолітні діти (він та його брат) не були прописані ні за місцем реєстрації батька, ні за місцем реєстрації матері, а отже, місце їх реєстрації було невідоме. Також матеріали справи не містять доказів, які б достеменно вказували про місце фактичного проживання дітей на час вчинення оспорюваного правочину. Відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину щодо нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Крім цього, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2011 року позов ВАТ "Ощадбанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено, звернено стягнення на спірний житловий будинок та виселено всіх мешканців з цього житла. Зазначене свідчить про те, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам неповнолітніх дітей - звужує обсяг існуючих майнових прав на користування житловим приміщенням. Виключно орган опіки та піклування як колегіальний орган в межах своїх повноважень має право вирішувати питання про надання/ненадання дозволу на укладення правочинів, зокрема договорів іпотеки з метою дотримання прав дітей.
У серпні 2018 року ПАТ "Ощадбанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Право користування майном членів сім`ї власника житла пов`язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги. Згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право користування житловим приміщенням, що відчужується.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
12 вересня 2018 року справа № 442/5227/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 06 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Ощадбанк", яке змінило назву на ПАТ "Ощадбанк", було укладено договір про іпотечний кредит № 2203-6537, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 572 900 грн для придбання за договором купівлі-продажу від 06 грудня 2007 року житла по АДРЕСА_1 .
В цей же день між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено два нотаріально посвідченні договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_2 придбав житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за вказаною адресою.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є одноповерховий житловий будинок з мансардою та майнові права на земельну ділянку площею 0,0478 га, які розташовані по АДРЕСА_1 та належать іпотекодавцю на підставі договорів купівлі-продажу від 06 грудня 2007 року.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором іпотечного кредиту від 06 грудня 2007 року № 2203-6537 банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2011 року, залишеним ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2013 року без змін, вказаний позов задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки - одноповерховий житловий будинок з мансардою та земельну ділянку площею 0,0478 га, які розташовані по АДРЕСА_1, шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 06 грудня 2007 року № 2203-6537 в сумі 564 613,36 грн. Виселено із вказаного житла всіх мешканців зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Дрогобичі.
Судами також встановлено, що на час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5 мали двох дітей - малолітнього ОСОБА_4, 2001 року народження, та неповнолітнього ОСОБА_1, 1996 року народження.
Копіями документів, на підставі яких Приватним нотаріусом Спариняк Л. В. було оформлено та посвідчено оспорюваний договір іпотеки, а саме довідкою Комунального підприємства "Будинкова управа № 3 міста Дрогобич" від 18 жовтня 2007 року № 2233, підтверджено, що в належному ОСОБА_6 житловому будинку по АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований.
На час вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Болехівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 2582/02-13/10 ОСОБА_1, 1996 року народження, та ОСОБА_4, 2001 року народження, зареєстровані у житловому будинку по АДРЕСА_3 та проживають у ньому разом із своєю матір`ю ОСОБА_5, яка є власником цього житла.
Копією паспорта ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 підтверджується, що з 27 вересня 1990 року по 05 грудня 2011 року вона була зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_4, а з 27 грудня 2011 року - її місцем реєстрації є житловий будинок по АДРЕСА_1 .
В заяві від 04 грудня 2007 року про надання згоди на передачу чоловіком ОСОБА_2 земельної ділянки та житлового будинку в іпотеку ОСОБА_5 зазначила своїм місцем проживання гуртожиток по АДРЕСА_4 .
Згідно з довідкою Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об`єднання" Дрогобицької міської ради від 22 червня 2015 року № 2664 ОСОБА_1, 1996 року народження, та ОСОБА_4, 2001 року народження, проживають в житловому будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).