Постанова
Іменем України
02 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 177/1853/17
провадження № 61-35020св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у складі судді Строгової Г. Г. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, посилаючись на те, що з 07 серпня 1987 року по 16 березня 2012 року він працював у Публічному акціонерному товаристві "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат") з шкідливими умовами праці, внаслідок чого отримав професійне захворювання, а саме: сидеросилікоз 1-го ступеня ускладнений хронічним обструктивним бронхітом, емфізема легенів 1-го ступеня, легенева недостатністьІ-ІІ ступеня. 16 жовтня 2003 року ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат" складено акт № 22 розслідування, відповідно до якого причиною професійного захворювання стала робота в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустиму концентрацію. Зазначені умови його праці підтверджуються також санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці від 07 березня 2003 року. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 13 січня 2004 року № 025408 йому вперше було встановлено 20 % втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 07 грудня 2012 року серії 10ААА № 084319 йому встановлено 60 % втрати професійної працездатності (40 % - сидеросилікоз, 20 % - трудове каліцтво) з 01 січня 2013 року безстроково. Висновком МСЕК від 07 грудня 2012 року серії 10ААБ № 014258 йому встановлено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання з 01 січня 2013 року безстроково. ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат" не забезпечило безпечних умов праці, внаслідок чого в нього виникло хронічне професійне захворювання, що призвело до моральних страждань, наслідком чого стало порушення його нормальних життєвих зв`язків, він змушений проходити численні курси лікування та докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки професійне захворювання вперше було виявлено в нього у 2004 році, то завдану цим захворюванням шкоду має відшкодовувати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 40 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, та витрати на правову допомогу в сумі 5 120 грн.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області заперечило проти позову, посилаючись на те, що згідно з частиною восьмою статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Цей Закон набрав чинності з 01 січня 2015 року, а позивач звернувся до суду 11 жовтня 2017 року, тому він не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів фонду соціального страхування. Крім того, позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди та її розміру.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, у розмірі 25 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 120 грн. Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн віднесено на рахунок держави.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. В цій справі право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 13 січня 2004 року, тобто з часу, коли висновком МСЕК йому вперше встановлено 20 % втрати працездатності внаслідок професійного захворювання. Тому відповідач зобов`язаний на підставі статей 21, 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, чинній на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати працездатності, відшкодувати потерпілому моральну шкоду, завдану йому ушкодженням здоров`я. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та відповідача Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
26 квітня 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до суду 11 жовтня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", тому він не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не застосував норми матеріального права, що мали бути застосовані, у зв`язку з чим неправильно вирішив спір. Крім цього, суди не звернули уваги на те, що саме неправомірні дії позивача, грубе порушення ним правил безпеки призвели до його травмування. Визначений місцевим судом розмір моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, є необґрунтованим та не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості. Позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди та її розміру.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Криворізького районного суду Дніпропетровської області та зупинено виконання рішення цього суду від 31 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі.
20 липня 2018 року справа № 177/1853/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 07 серпня 1987 року по 16 березня 2012 року працював у ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат".
За актом розслідування хронічного професійного захворювання від 16 жовтня 2003 року № 22, складеним комісією ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат", встановлено професійне захворювання ОСОБА_1, а саме: сидеросилікоз 1-го ступеня, ускладнений хронічним обструктивним бронхітом, емфізема легенів 1-го ступеня, легенева недостатність І-ІІ ступеня. В акті зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи з 1987 року на посадах підземного механіка дільниці та чергового слюсаря з ремонту обладнання, ОСОБА_1 виконував роботи з контролю експлуатації гірничого обладнання та його ремонту, умови виконання яких були пов`язані із запиленістю повітря робочої зони, що перевищує гранично допустиму концентрацію. Причиною професійного захворювання є праця (16 років 2 місяці) в умовах запиленості повітря робочої зони, яка перевищує гранично допустиму концентрацію: пил, у складі якого є вільний двуокис кремнію від 10 до 70 % в концентрації від 4,1 мг/м3 до 4,8 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 2,0 мг/м3.
Зазначені умови праці позивача також підтверджуються санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці, затвердженою 07 березня 2003 року головним лікарем Жовтневої районної санітарно-епідеміологічної станції міста Кривого Рогу.
Згідно з висновком МСЕК від 13 січня 2004 року № 025408 позивачу вперше було встановлено 20 % втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання.
Висновком МСЕК від 07 грудня 2012 року серії 10ААА № 084319 ОСОБА_1 встановлено 60 % втрати професійної працездатності (40 % - сидеросилікоз, 20 % -трудове каліцтво) з 01 січня 2013 року безстроково та встановлено інвалідність третьої групи.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 13 січня 2004 року № 025408 втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.