Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 755/10001/16-ц
провадження № 61-2152св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у складі судді Чех Н. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США та зобов`язався повернути ці кошти впродовж місяця.
Також розпискою передбачено, що у разі неповернення коштів нараховуються відсотки у розмірі 1 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання.
14 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ним укладений договір про відступлення права грошової вимоги, згідно з яким ОСОБА_3 передала йому належне їй право вимоги відповідно до розписки від 19 жовтня 2015 року. Таким чином, до нього перейшло право вимоги до ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 умови договору не виконав, кошти не повернув.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 130 267 грн 19 коп. (основне зобов`язання) та відсотки за період з 20 листопада 2015 року до 21 листопада 2016 року у розмірі 478 080 грн 59 коп. на підставі частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 19 жовтня 2015 року у розмірі 130 267 грн 19 коп.
У іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у встановлений строк грошові кошти не повернув, то з нього підлягає стягненню сума боргу за договором позики. Щодо вимог про стягнення відсотків, то визначена в розписці сплата відсотків за прострочення виконання зобов`язання за своєю сутністю є штрафними санкціями за порушення грошового зобов`язання, а не домовленістю про сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами, які підлягають стягненню відповідно до вимог статті 1048 ЦК України).
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що передбачене в статті 1048 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування позикою з урахуванням норм статті 6, частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів за користування чужими грошима та порядку їх сплати, а не сплату процентів у разі неповернення суми позики.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення боргу за розпискою апеляційним судом не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у стягненні відсотків за користування позикою і ухвалити в цій частині нове рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами. Тому під час вирішення спорів про стягнення процентів річних суд повинен визначити, чи позивач вимагає сплати процентів за користування грошовими коштами, що були надані як позика, кредит, банківський вклад, чи зміст вимоги полягає в застосуванні відповідальності за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2017 року і витребувано із Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу № 755/10001/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.