Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 466/2481/18
провадження № 61-48109св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство Міністерства оборони України "Готель "Власта",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Білінської Г. Б. від 26 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., від 06 листопада 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України "Готель "Власта" ( далі - ДП МОУ "Готель "Власта") про визнання недійсними наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову вказав, що 07 квітня 2017 року він був прийнятий на роботу на посаду першого заступника директора ДП МОУ "Готель "Власта".
Наказом від 22 грудня 2017 року № 53-Р "Про скорочення" скорочено посаду першого заступника директора з 28 лютого 2018 року.26 грудня 2017 року був виданий наказ № 55-Р "Про попередження про заплановане звільнення", з яким його належним чином не було ознайомлено. Наказом від 09 березня 2018 року № 20-К "Про звільнення" його звільнено з посади 12 березня 2018 року.
Оскільки підписувати накази, розпорядження на підприємстві може лише уповноважений керівник, а станом на 15 січня 2018 року особа, яка видала оспорювані ним накази - тимчасово виконуючий обовʼязки директора (далі - т.в.о. директора) ДП МОУ "Готель "Власта" Адамчук С. М. не був уповноваженою особою керівника підприємства, ці накази видані всупереч вимогам трудового законодавства. Окрім цього, із наказом про звільнення він не був належним чином ознайомлений, йому не була запропонована інша посада на підприємстві.
За таких обставин позивач просив визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора ДП МОУ "Готель "Власта" на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; визнати недійсним наказ від 22 грудня 2017 року Л733-Р "Про скорочення"; визнати недійсним наказ від 26 грудня 2017 року МУ5-Р "Про попередження про заплановане звільнення"; визнати недійсним наказ від 09 березня 2018 року № 20-К "Про звільнення"; визнати недійсним запис № 26 від 12 березня 2018 року у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку зі скороченням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, поновити його на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 6 209,93 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані відсутністю порушень роботодавцем чинного законодавства при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади, а також підстав для визнання оспорюваних наказів недійсними. Відповідач надав суду належні докази на підтвердження виконання обов`язку щодо персонального попередження позивача про наступне вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Матеріали справи містять відомості щодо законності призначення Адамчука С. М. на посаду т.в.о. директора ДП МОУ "Готель" Власта".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності відповідний відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, т.в.о. директора ДП МОУ "Готель "Власта" Адамчук С. М. не був уповноваженою особою керівника підприємства на видачу оскаржуваних наказів, а тому вони є незаконними. Свідок ОСОБА_3 надала суду суперечливі показання щодо відмови позивача у ознайомленні з наказом про звільнення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 грудня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника ДП МОУ "Готель" Власта" з 07 квітня 2017 року по 12 березня 2018 року (а.с. 7, 50).
Т.в.о. директора ДП МОУ "Готель" Власта" Адамчук С. М. призначений на посаду наказом Міністерства оборони України № 42-ДП від 10 листопада 2017 року (а.с. 48).
22 грудня 2017 року т.в.о. директора ДП МОУ "Готель" Власта" Адамчук С. М. видав наказ від 22 грудня 2017 року № 53-Р "Про скорочення", який обґрунтований необхідністю внутрішньої оптимізації фінансових ресурсів і підвищення економічного стану готелю, поліпшення надання послуг, забезпечення працівників гідною заробітною платою, зменшенням заборгованості та фінансовими зобовʼязаннями (а.с. 8-9).
Перед видачею наказу складено техніко-економічне обґрунтування необхідності проведення скорочення чисельності працівників, у якому зазначалось, що посада першого заступника директора є дублюючою і не несе впливу на зміну рівня роботи підприємства (а.с. 62-63).
26 грудня 2017 року відповідач видав наказ № 55-Р "Про попередження про заплановане звільнення" (а.с. 66-67). Вказаний наказ був усно доведений до відома ОСОБА_1 10 січня 2018 року шляхом зачитування, оскільки останній відмовився отримати копію наказу, про що було складено відповідні акти (а.с. 68-70).
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_3 . Та ОСОБА_4 показали, що дійсно були присутніми при тому, як ОСОБА_1 був зачитаний наказ про його скорочення, запропонована вільна посада двірника, від якої той відмовився, про що був складений та підписаний свідками відповідний акт.