ПОСТАНОВА
Іменем України
07 квітня 2020 року
Київ
справа №420/1158/19
адміністративне провадження №К/9901/24327/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/1158/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання наказу неправомірним та його скасування, та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року, ухвалене суддею Івановим Е.А.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шеметенко Л.П., суддів Стас Л.В., Турецької І.О.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДМС в Одеській області), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС в Одеській області № 31 від 14 лютого 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 14 лютого 2019 року № 31 на підставі статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 21 лютого 2019 року позивач отримав повідомлення № 5/1-44 від 14 лютого 2019 року видане ГУ ДМС України в Одеській області, про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причиною відмови відповідач визначає очевидну необґрунтованість заяви позивача та відсутність елементів загрози життю відповідно до інформації по країні походження. Позивач вважає рішення ГУ ДМС України в Одеській області неправомірним, хибним та необґрунтованим, оскільки це рішення приймалось без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають значення, а тому звернувся до суду із зазначеним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 31 від 14 лютого 2019 року, яким позивачу відмовлено в оформлені документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту, прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з дотримання процедури прийняття відповідного рішення та обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
5. 27 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у якій скаржник просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвали нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
6. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що у органу міграційної служби не було підстав вважати заяву позивача очевидно необґрунтованою. Скаржник наголошує, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області приймався без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають значення і стосуються справи. Скаржник також звернув увагу на інформацію щодо країни походження з посиланням на електронні адреси.
7. 27 серпня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколов В.М.
8. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 06 квітня 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
10. 01 жовтня 2019 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняте судом першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Вказують на те, що під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками, а основною причиною виїзду позивача з країни громадського походження є не особисте переслідування, а бажання легалізуватися на території України.
Установлені судами фактичні обставини справи
11. З матеріалів особової справи позивача № 2019OD0023 слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою без громадянства, уродженцем міста Ракка (Сирія), за національністю араб, за віросповіданням мусульманин-суніт, за сімейним станом - неодружений.
12. На території Сирії позивач з 2008 року по 2011 рік працював фармацевтом.
13. Виїзд із Сирії позивача відбувся легально на весні 2011 року, автобусом м. Ракка (Сирія) - Стамбул (Туреччина), де проживав на квартирі у знайомих 1,5-2 місяці. Далі з Туреччини вибув влітку 2011 року авіарейсом Стамбул (Туреччина) - Сімферополь (Україна), на підставі паспортного документу та оформленої студентської візи. В Сімферополі проживав 2,5-3 роки нелегально (нічим не займався). В аспірантуру не поступив через брак коштів. Після захоплення Криму в 2014 році виїхав до м. Одеса, де мешкає його брат, який має громадянство України.
14. Постановою від 31 січня 2019 року ПН МОД № 005126 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення за проживання без документів на право проживання з 01 серпня 2011 року.
15. Також, 31 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. Щодо причин не повернення до країни постійного проживання позивач вказав на те, що на території Сирії розпочався військовий конфлікт та його можуть арештувати, так як теперішня влада вважає, що через те, що він тривалий час знаходився за кордоном, то має відношення до опозиції.
17. За результатами розгляду заяви позивача та його особової справи № 2019OD0023, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. У наведеному висновку зазначено, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причини виїзду особи з Сирії, небажання його повернення до регіону попереднього постійного проживання з позиції визнання заявника біженцем в Україні, оскільки, ані під час проживання в Сирії, ані перебуваючи поза її межами заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
19. Крім того, у висновку управління вказано, що проведеним аналізом матеріалів особової справи заявника також можливо визначити відсутність підстав у контексті можливого визнання його особою, яка потребує додаткового захисту на території України через наявність ознак, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", з огляду на відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в регіоні попереднього постійного проживання через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальногопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
20. Приймаючи до уваги зазначений висновок, відповідачем, наказом № 31 від 14 лютого 2019 року, було відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно п.п. 4, 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
21. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
22. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
23. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
25. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
26. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
27. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
28. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
29. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
30. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
31. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
32. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.