ПОСТАНОВА
Іменем України
08 квітня 2020 року
Київ
справа №826/2313/17
провадження №К/9901/49944/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва прийняту 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду прийняту 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого - Земляної Г.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,
І. Суть спору
1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - ДФС, відповідач), у якому просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ ДФС від 10 січня 2017 року №9-о "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України";
1.2. поновити її на посаді заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України;
1.3. стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що її звільнення у січні 2017 року з посади заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України з підстав недотримання відповідачем вимог законодавства, передбачених статтями 49І, 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відбулось незаконно та неправомірно.
2.1. Так, в порушення вимог закону її не було персонально попереджено про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці, як то передбачено статтею 49-1 КЗпП України.
2.2. Крім того, відповідач, звільняючи її з посади, не врахував вимоги абзацу третього статті 184 КЗпП України щодо заборони звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, оскільки на момент звільнення її синові було 13 років, і вона є одинокою матір`ю.
2.3. Також, позивач наголошувала на тому, що згідно із положеннями статті 49-1 КЗпП України відповідач мав запропонувати їй посаду у новоствореному Департаменті адміністрування митних платежів як працівнику, який за своїм рівнем кваліфікації та продуктивності праці має переважне право на залишенні на роботі, а саме на відповідній посаді.
3. Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що оскаржуваний наказ № 9-о від 10 січня 2017 року виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
3.1. Позивач був звільнений із займаної посади у зв`язку з реорганізацією Державної фіскальної служби України, в ході якої було реорганізовано Департамент митного адміністрування, та скороченням кількості працівників відповідно до вимог пункту першого статті 40 КЗпП України на підставі зазначеного наказу.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. З 31 березня 1997 року по день звільнення ОСОБА_1 працювала в органах державної фіскальної служби, в тому числі на посадах інспектора пасажирського відділу, старшого інспектора відділу тарифів та митної вартості, начальника сектора контролю митної вартості відділу контролю митної вартості та класифікації, начальника відділу контролю митної вартості, начальника відділу митного аудиту Житомирської митниці, заступника начальника управління митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД Житомирської митниці Міндоходів, начальника управління митного аудиту Департаменту податкового та митного аудиту ДФС.
5. 17 листопада 2015 року Наказом ДФС № 3648-о призначено стажування ОСОБА_1, начальника управління митного аудиту Департаменту податкового та митного аудиту ДФС, на посаді заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України з 20 листопада 2015 року по 26 листопада 2015 року.
6. 26 листопада 2015 року за результатами проходження стажування ОСОБА_1 . Головою ДФС було складено висновок про можливість її переведення з посади начальника управління митного аудиту Департаменту податкового та митного аудиту ДФС на посаду заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України.
7. Відповідно до наказу № 3745-0 Державної фіскальної служби України від 27 листопада 2015 року позивача переведено на посаду заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України з 30 листопада 2015 року.
8. 11 березня 2016 року у зв`язку із службовою необхідністю наказом Державної фіскальної служби України № 796-о на ОСОБА_1, заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України, було покладено виконання обов`язків директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України на період з 12 березня 2016 року по 18 березня 2016 року.
9. 30 грудня 2015 року з метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 840 "Про внесення змін у додаток 1 до постанови КМУ від 05 квітня 2014 року № 85" та у зв`язку із погодженням Міністром фінансів України затвердженої Головою ДФС Структури Державної фіскальної служби України видано наказ ДФС України №1022 "Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України".
10. Відповідно до пункту 3.15 наказу ДФС України №1022 "Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України" № 1022 Департамент митного адміністрування ДФС, із штатною чисельністю 68 одиниць, реорганізовано у Департамент адміністрування митних платежів із штатною чисельністю 68 одиниць.
11. 10 січня 2017 року наказом Державної фіскальної служби України № 9-о позивача було звільнено з посади заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України за пунктом першим статті 40 КЗпП України та пунктом першим частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.
12. Не погодившись з правомірністю свого звільнення, позивач звернулася з цим позовом до суду.
13. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій суди встановили, і ці обставини не заперечувались сторонами у справі, що ОСОБА_1 не було попереджено про наступне вивільнення, чим порушено порядок вивільнення працівника, передбачений нормами статті 49І КЗпП України.
14. Пояснення та документальні докази на підтвердження фактів призначення на вакантну посаду заступника директора Департаменту адміністрування митних платежів до дня звільнення позивача з посади осіб, які мали перед ним переважне право на переведення на такі посади згідно зі статті 42 КЗпП України (в тому числі з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці) відповідач судам не надав.
15. Крім того, судами встановлено, що під час ознайомлення позивача з наказом про звільнення, посада заступника директора реорганізованого Департаменту адміністрування митних платежів в якості вакантної, відповідачем позивачу не пропонувалася, натомість було повідомлено про відсутність вакантних посад.
16. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами підставами для звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту митного адміністрування ДФС України стали зміни організаційної структури та скорочення штатної чисельності ДВС України.
16.1. Однак, з матеріалів справи вбачається, що з метою проведення реорганізації та скорочення штатної чисельності ДФС, наказом ДФС №1022 "Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України" в дію введені нові Організаційна структура та Перелік індексів структурних підрозділів апарату. Відповідно до пункту 3.15 наказу № 1022 реорганізовано Департамент митного адміністрування, із штатною чисельністю 68 одиниць (у якому працював позивач) у Департамент адміністрування митних платежів із штатною чисельністю 68 одиниць.
16.2. Отже, з наведеного вбачається, що відповідно до пунктів 4 та 5 наказу ДФС № 1022, скорочення штатної чисельності чи ліквідації Департаменту митного адміністрування не відбулось.
17. Крім того, як вбачається із матеріалів особової справи та встановлено судами попередніх інстанцій згідно до копії паспорта позивача, вона є неодруженою; має сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, якому на дату звільнення позивача не виповнилось чотирнадцяти років. Факт утримання сина позивачем підтверджується довідкою ПП "КВРЖЕП № 8" м. Житомир, наявною у матеріалах справи.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
18. Окружний адміністративний суд постановою від 26 жовтня 2017 року позов задовольнив повністю.
18.1. Визнав протиправним та скасував наказ Державної фіскальної служби України від 10 січня 2017 року № 9-о "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України".
18.2. Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України з 10 січня 2017 року.
18.3. Стягнув з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 січня 2017 року по 26 жовтня 2017 року в розмірі 121 773,61 гривень.
18.4. Допустив негайне виконання цієї постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту митного адміністрування Державної фіскальної служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 13 197, 14 гривень.
19. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 квітня 2018 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.
20. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку про протиправність дій Державної фіскальної служби України, що виразилось у безпідставному та необґрунтованому звільненні позивача з займаної посади.
IV. Касаційне оскарження
21. У касаційній скарзі ДФС просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
22. Обґрунтовуючи свої вимоги касаційної скарги відповідач зазначив, що ДФС діяла у межах та у спосіб передбачений законом, оскільки було скорочення штатної чисельності апарату ДФС в цілому на 30 відсотків, а наказ про звільнення прийнято у межах та з дотриманням чинного законодавства.
23. Представник позивача, надав заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на безпідставність та необгрунтованість останньої, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
24. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
25. Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26. Частиною першою статті 341 вказаного Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Правовий статус позивача як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VІІІ), який набув чинності з 01 травня 2016 року та Кодексом закону про працю України.
29. Статтею 83 Закону № 889-VІІІ встановлені підстави для припинення державної служби, серед них, в тому числі за ініціативою суб`єкта призначення.
30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
31. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
31.1. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абз. 1 і 2 частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ).
32. У свою чергу, за приписами статті 51 КЗпП України, які кореспондуються зі статтею 43 Конституції України, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.