Постанова
Іменем України
06 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 320/7395/16-ц
провадження № 61-17423св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубова Антоніна Олексіївна,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі судді Онищенко Е. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубової Антоніни Олексіївни, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватногонотаріуса Мелітопольського міськогонотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., третя особа - ОСОБА_2, про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є дочкою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що земельна ділянка площею 600,14 кв. м є сумісною власністю подружжя ОСОБА_4, її батьків - на підставі державних актів на право власності від 22 червня 2000 року та від 05 червня 2007 року.
Вказує, що 10 листопада 2006 року ОСОБА_2 купила у ОСОБА_3 лише житловий будинок, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В.
22 червня 2000 року ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв. м на законних підставах і він не може бути протиправно позбавлений цього права.
25 жовтня 2007 року ОСОБА_3 подарував земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-2585/11 визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року, визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що у вказаному рішенні суд застосував закон який не підлягав застосуванню (стаття 377 ЦК України). Вказує, що вищезазначене є правовою підставою для визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку.
Крім того, зазначає, що 25 жовтня 2007 року під час укладання договору дарування земельна ділянка площею 600,14 кв. м знаходилась у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 05 червня 2007 року.
Цей договір посвідчений нотаріусом Зубовою А. О. відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року.
Зазначає, що ОСОБА_3 вчинив дії, які свідчать про його відмову від права власності на користь позивача у відповідності до частини першої статті 347 ЦК України, а вона, як обдарована прийняла цей дарунок у відповідності до статті 722 ЦК України.
За договором дарування до неї перейшло право власті на земельну ділянку площею 600,14 кв. м за державним актом на право власності від 05 червня 2007 року, про що здійснено запис нотаріусом Зубовою А. О на державному акті.
Вказує, що ОСОБА_2 не є стороною договору дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, укладеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О.
Позивач просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу жилого будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, отриману безпідставно за рішенням суду від 20 листопада 2012 року; визнати дійсним договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, який укладений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду, мотивоване тим, що спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем є неправильним.
11 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2019 року визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року, наведені ОСОБА_1 в клопотанні від 11 березня 2019 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у цій справі залишено без руху.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 червня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., третя особа - ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки та визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у визначений судом термін скаржником не виконано вимоги, зазначені в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційних скаргах, поданих у жовтні та у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для розгляду.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.
04 березня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції порушив конституційне право на судовий захист та помилково дійшов висновку про витребування інших доказів для поновлення пропущеного строку.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційні скарги.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.