Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 749/308/19-ц
провадження № 61-21477св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - державний нотаріус Сновської районної державної нотаріальної контори Васильченко Тетяна Петрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року у складі судді Шаповал З. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Губар В. С., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - державний нотаріус Сновської районної державної нотаріальної контори Васильченко Т. П., про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 як спадкоємець п`ятої черги отримала спадщину після смерті ОСОБА_3, проте таке спадкування було неможливим через наявність спадкоємців четвертої черги. Зазначала, що вона з 2001 року спільно проживала із ОСОБА_3 за адресою його мешкання на АДРЕСА_1 . Після спільного придбання в 2005 році разом з ОСОБА_3 у часткову власність будинку на АДРЕСА_2, проживали у ньому разом, вели спільне господарство, зареєстрували своє місце проживання за зазначеною адресою. Після смерті ОСОБА_3, вона продовжила фактично проживати у будинку зі своєю дочкою, вважаючи себе спадкоємцем, яка прийняла спадщину після смерті померлого. Позивач вважала, що в силу положень статті 1264 ЦК України має право на спадкування майна спадкодавця, оскільки у зареєстрованому шлюбі з іншою особою не перебувала, фактично проживала однією сім`єю разом із ОСОБА_3 із 2001 року.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання її та ОСОБА_3 спільно однією сім`єю без шлюбу з 2001 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, визнавши її спадкоємцем четвертої черги, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 05 жовтня 2016 року, видане державним нотаріусом Сновської районної державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 1118.
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, піклування та підтримку один одного морально і матеріально, тобто проживання однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2, понад п`яти років, до відкриття спадщини. Фотографії спільного відпочинку, спільного святкування свят, позивача та спадкодавця не підтверджують спільне проживання або ведення спільного господарства позивача у вказаному домоволодінні.
Додатковим рішенням цього ж суду від 06 вересня 2019 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надала жодного доказу, який містив інформацію щодо предмета доказування, а встановлені судом обставини свідчать, що між позивачем та спадкодавцем не було ознак, притаманних членам сім`ї.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди відверто проігнорували показання свідків та фактичне визнання відповідачем факту її проживання однієї сім`єю із спадкодавцем. Адреси реєстрації місця проживання її та ОСОБА_4 є однаковими. Наявність фотокарток, де зображені вона та ОСОБА_3, разом із її дочкою у досить тривалий проміжок часу з 2002 по 2013 роки, що ставить під сумнів твердження сторони відповідача, про припинення сімейних відносин ще в 2012 році.
У січні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскільки будинок був у спільній частковій власності обох, а іншого житла ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_1 у м. Сновськ (Щорс), не мали, то вони продовжили проживати у спільному будинку на АДРЕСА_2, як співвласники житла, оскільки не мали іншого місця проживання і подальші їхні відносини не носили характер сімейних. На день смерті ОСОБА_3, він та ОСОБА_1 були абсолютно чужими людьми та вже тривалий час не підтримували будь-яких стосунків, не мали взаємних прав та обов`язків, які притаманні сім`ї.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Відповідно до записів у паспорті ОСОБА_1, остання перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , який розірвано 19 листопада 2002 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2005 року придбали у власність у рівних частках кожний, житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Сновської міської ради Сновського району від 13 лютого 2019 року, ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, із 07 лютого 2006 року і знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно з паспортом ОСОБА_1, остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, із 28 грудня 2007 року.
Факт проживання ОСОБА_1 за однією адресою разом як сім`я не заперечувала ОСОБА_2, проте визнавала факт такого проживання лише приблизно до 2012 року. Стверджувала, що у цей період ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинили спільне проживання, розпочали процес реального розподілу будинку, після чого ОСОБА_3 розпочав відносини з ОСОБА_6, яка проживала в м. Корюківка Чернігівської області, куди ОСОБА_3 постійно приїжджав.
Нормативно-правове обґрунтування
На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержуютьправо на спадщину почергово.