Постанова
Іменем України
27 березня 2020 року
м. Київ
справа № 752/1727/16-ц
провадження № 61-14710св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство освіти і науки України, Київський національний торгово-економічний університет,
треті особи: Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, Кабінет міністрів України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року у складі судді Шкірай М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., суддів: Гаращенко Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, Київського національного торгово-економічного університету, треті особи: Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, Кабінет міністрів України, про скасування наказу та поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що з 16 червня 2015 року він призначений ректором Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі строком на п`ять років, як обраний за конкурсом, згідно з статтею 42 Закону України "Про вищу освіту" на умовах, визначених у контракті, відповідно до наказу Міністра освіти та науки України "Про призначення на посаду ректора" від 16 червня 2015 року № 246-к. 15 червня 2015 року між ним та Міністерством освіти та науки України підписано Контракт 1-134. 29 січня 2016 року йому було вручено наказ т.в.о. Міністра освіти та науки України Совсун І. Р. "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29 січня 2016 року № 31-к", відповідно до якого його було звільнено з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку з невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 (пункт 6, підпункти 21, 22) на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України. Як зазначено у тексті наказу, приводом для звільнення стала службова записка директора Департаменту персоналу МОН ОСОБА_10 від 22 січня 2016 року № 5/2-31-16. В порушення пункту 18 контракту про дострокове розірвання контракту він не був попереджений, зі службовою запискою, яка стала приводом для його звільнення, його не знайомлено.
Крім того, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він віднесений до першої категорії осіб, постраждалих від цієї аварії. 21 січня 2016 року за № 26/01-80 на ім`я Міністра освіти та науки України ним була подана заява про погодження відпустки як учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС за 2016 рік, та невикористаної чергової відпустки за 2014 та 2015 роки. Отримавши 25 січня 2016 року вказану заяву, Міністерство освіти та науки України 29 січня 2016 року видало наказ про його звільнення, порушивши тим самим законодавство про соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи. На його думку, не є встановленим фактом порушення ним вимог контракту, оскільки службове розслідування цього факту не проводилось, з результатом перевірки, якщо така мала місце, його не ознайомлено, ніяких попереджень чи стягнень з боку Міністерства освіти та науки України він не отримував. Жодного разу не ставилось питання про невиконання чи неналежне виконання ним як ректором учбового закладу вимог чинного бюджетного чи іншого законодавства.
У зв`язку з наведеним просив суд скасувати наказ Міністерства освіти та науки України "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29 січня 2016 року № 31-к, поновити ОСОБА_1 на посаді ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі чи на іншій відповідній керівній посаді та зобов`язати Міністерство освіти і науки України та Київський національний торговельно-економічний університет нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що є безпідставними посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять доказів про його повідомлення про звільнення з посади, оскільки факт такого повідомлення підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Директора департаменту персоналу Міністерства освіти і науки ОСОБА_10 від 13 січня 2016 року № 5/1-33 з повідомленням про звільнення ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 183) та Актом про відмову ОСОБА_1 отримувати вказаний лист із зазначенням того, що цей лист останньому зачитаний вголос.
Також вважали безпідставними доводи позивача про те, що його було звільнено під час перебування у додатковій відпустці, оскільки матеріали справи не містять даних про результати розгляду заяви про надання відпустки Міністерством освіти і науки України та видання наказу про надання ОСОБА_1 відпустки, натомість з долученого відповідачем до матеріалів справи витягу з табелю робочого часу за січень 2016 року убачається, що 29 січня 2016 року ОСОБА_1 відпрацював 8 годин, а всьогоза січень 152 години, у відпустках перебував 0 годин. Заява ОСОБА_1 від 27 січня 2016 року про надання відпустки надійшла до департаменту Міністерства освіти України 29 січня 2016 року та була залишена без розгляду у зв`язку з видання наказу №31-к від 29 січня 2016 року про звільнення.
Таким чином, відповідачем доведено належними доказами правомірність звільнення позивача з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку з невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 (пункт 6, підпункти 21, 22) відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що відповідачами, крім службової записки, інших документів, які стали підставою для його звільнення, не надано. Факти, викладені у службовій записці від 22 січня 2016 року, не відповідають дійсним обставинам справи, не були дослідженні належним чином та їм не надано належної оцінки. Події стосовно прийняття ОСОБА_3 на посаду професора кафедри світового господарства Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі мали місце до укладання контракту з ОСОБА_1 . Твердження про нецільове використання приміщення їдальні в гуртожитку Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі та нанесення цим збитків також не відповідають обставинам справи, оскільки в гуртожитку приміщення їдальні взагалі відсутнє, а отже дане приміщення не могло здаватись в оренду. Суди не звернули уваги, що матеріали справи не місять жодного доказу про його належне повідомленням про майбутнє звільнення. Лист від 13 січня 2016 року № 5/1-33, який розцінено судами як повідомлення про майбутнє його звільнення, підписаний не міністром, а неуповноваженою особою - директором департаменту ОСОБА_10, тому є неналежним доказом. Крім того, його було звільнено із займаної посади під час перебування в додатковій відпустці.
АГРУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У відзиві на касаційну скаргу Міністерство освіти та науки України зазначило, що відповідно до умов контракту укладеного між позивачем та відповідачем, ОСОБА_1 зобовʼязався забезпечите цільове та ефективне використання коштів державного бюджету і своєчасне та у повному виконання вищим навчальним закладом зобов`язань перед державним бюджетом, органами Пенсійного фонду України, державними соціальними фондами.
Як вбачається з виявлених порушень встановлених комісією з реорганізації Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, які полягають у нецільовому та неефективному використанні коштів державного бюджету, не у повному обсязі виконання вищим навчальним закладом зобов`язань перед державним бюджетом, позивач дійсно не за цільовим призначенням та неефективно використовував кошти Державного бюджету України (Міністерство детально виклало усі факти порушень у своїх запереченнях від 19 квітня 2016 року №9/2-11-125-16).
Крім того, службова записка директора департаменту персоналу МОН ОСОБА_10 від 22 січня 2016 року № 5/2-31-16 (на яку посилається позивач у своїй скарзі), була написана внаслідок дослідження обставин викладених у листах Голови комісії з реорганізації, а не внаслідок проведення перевірки Міністерством.
Також відповідач зазначав, що відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Зазначена норма розміщена в статті 40 КЗпП України, яка регулює питання і встановлює підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Із змісту статті 36 КЗпП України, яка встановлює всі можливі в трудовому законодавстві підстави припинення трудового договору, вбачається розмежування різних підстав припинення трудового договору.
Вказаною нормою (пункт 4 статті 36 КЗпП) прямо виділено таку підставу, як розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП).
Поряд з цим, пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України виділено самостійну підставу припинення трудового договору - підстави, передбачені контрактом.
Таким чином, встановлена статтею 40 КЗпП України заборона на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці поширюється лише на випадки звільнення з підстав, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП України.
Всі інші підстави припинення трудового договору не відносяться до підстав припинення трудового договору саме з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Така ж позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року (справа №6-156ц-12), яка є обов`язковою для виконання всіма судам України посилання позивача на неможливість його звільнення у період тимчасової є необґрунтованими, так як не стосуються звільнення за ініціативою власника чи уповноваженого органу, з підстав передбачених статтями 40 та 41 Кодексу та є окремою підставою, а саме з підстав передбачених у контракті.
Щодо тверджень позивача про неналежне повідомлення про майбутнє звільнення відповідач зазначав, що листом директора департаменту персоналу Міністерства ОСОБА_10 від 13 січня 2016 року № 5/1-33 ОСОБА_1 попереджені про звільнення з посади ректора Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку із невиконанням ним умов контракту від 15 червня 2015 року № 1-134 (пункт шостий, підпункти 21, 22).
З акту про відмову отримати лист Департаменту персоналу Міністерств освіти і науки України від 13 січня 2016 року № 5/1-33 складеного 13 січня 2016 року о 12 годині 20 хвилин, головою комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_4, заступником голови комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_5 та членом комісії з реорганізації УДУФМТ ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_1 відмовився отримати під підпис вказаний лист.
З огляду на зазначене вище, враховуючи обставини та факти встановлені судами, доводи касаційної скарги є безпідставними, не підтверджені належними доказами, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.