Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 346/1718/17
провадження № 61-37020св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Комісія по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування Коломийської міської ради, ОСОБА_2, Коломийська міська рада Івано-Франківської області
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 06 лютого 2018 року у складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування Коломийської міської ради (далі - Комісія по розгляду земельних спорів), ОСОБА_2, Коломийської міської ради Івано-Франківської області (далі - Коломийська міська рада)про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання здійснити обміри земельної ділянки на місці.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 0,6 га по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27 жовтня
2004 року, яку йому подарувала ОСОБА_3 на підставі договору дарування
від 12 липня 2004 року. Крім того, він є спадкоємцем ОСОБА_3 .
Колишня власниця земельної ділянки ОСОБА_3 перед проведенням будівництва на зазначеній земельній ділянці у встановленому законом порядку отримала будівельний паспорт на її забудову. Із схеми виносу в натурі меж земельної ділянки та розміщення будівель, що є невід`ємною частиною будівельного паспорту, убачається, що частина земельної ділянки була відведена їй для ведення присадибного господарства. Разом з тим, при наданні ОСОБА_3 земельної ділянки 0,6 га по АДРЕСА_1, з невідомих причин їй не була передана у власність земельна ділянка для ведення присадибного господарства, а залишилась у її вільному та відкритому землекористуванні, а потім перебувала у його фактичному користуванні.
У 2016 році ОСОБА_2, який є суміжним землекористувачем, вирішив приватизувати землі, в тому числі й зазначену земельну ділянку для ведення присадибного господарства, у зв`язку з чим звернувся до Коломийської міської ради з відповідними заявами.
20 квітня 2017 року Коломийською міською радою прийнято рішення
№ 1468-20/2017, яким погоджено ОСОБА_2 межу земельної ділянки площею 0,1 га (від А до Б по АДРЕСА_2 ) без узгодження з ним, як суміжним землекористувачем. Вважав таке рішення незаконним, оскільки Коломийською міською радою безпідставно збільшено розмір земельної ділянки відповідача ОСОБА_2, не ураховано наявність документів щодо належності йому на праві землекористування частини земельної ділянки, яку планується незаконно передати відповідачу, та наявність у ОСОБА_2 не тільки земельної ділянки, щодо якої виник спір, а й іншої землі, яка ним використовується, що є порушенням принципу рівності та справедливості. ОСОБА_2, не маючи жодних правовстановлюючих документів на землю, протиправно та самовільно зайняв спірну земельну ділянку, а тому наведені обставини є підставою для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки йому ( ОСОБА_1 ), як законному землекористувачу.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконними та скасувати рішення 20 сесії Коломийської міської ради
від 20 квітня 2017 року № 1468-20/2017 про затвердження протоколів засідань Комісії по розгляду земельних спорів з приводу суміжного землекористування та пункт 3 протоколу засідання Комісії по розгляду земельних спорів
від 07 березня 2017 року про рекомендацію погодження межі земельних ділянок; зобов`язати Комісію по розгляду земельних спорів провести обміри земельних ділянок на місці по АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 06 лютого 2018 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновок Комісії по розгляду земельних спорів щодо рекомендації погодження межі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07 березня 2017 року прийнятий в межах компетенції комісії, в засіданні приймала участь необхідна кількість членів комісії, за прийняття висновку проголосувала необхідна кількість членів комісії, на засіданні комісії була заслухана думка Ярославського Б. М., доводи якого про те, що внаслідок погодження меж земельної ділянки
ОСОБА_2 порушені його права, як землекористувача суміжної земельної ділянки, комісія вважала необґрунтованими. Законодавчо не встановлено, що орган, який розглядає земельний спір на стадії порушення провадження щодо вирішення земельного спору зобов`язаний перевіряти наявність чи відсутність саме земельного спору та встановлювати причини виникнення такого спору. Рішення Коломийської міської ради від 20 квітня 2017 року № 1468-20/2017 прийнято у межах повноважень ради, визначених статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", статтями 158, 159 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Урахувавши зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування оскаржуваних рішень Комісії по розгляду земельних спорів та Коломийської міської ради. Суд відхилив посилання позивача на те, що при вирішенні питання про погодження відповідачу ОСОБА_2 меж земельної ділянки по
АДРЕСА_2 були порушені його права, як власника земельної ділянки по
АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що надана його матері ОСОБА_3 земельна ділянка для ведення підсобного господарства без жодних правових підстав була віднесена до земель, що підлягають приватизації, яку відповідач ОСОБА_2, самовільно захопив, оскільки вони не підтверджуються зібраними у справі доказами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Комісії по розгляду земельних спорів провести обміри земельних ділянок по АДРЕСА_1 на місцевості з метою погодження меж суміжних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1, суд виходив з того, що відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" проведення землевпорядних та землеоціночних робіт відноситься до ліцензованої діяльності, яка може здійснюватися лише суб`єктами господарювання за наявності спеціальної ліцензії, тоді як Комісія по розгляду земельних спорів до таких суб`єктів не відноситься.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня
2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 06 лютого 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Комісія по розгляду земельних спорів не є юридичною особою, а є узгоджувальним колегіальним органом міської ради, а тому вона не може бути відповідачем у суді, відповідно на комісію не може бути покладений будь-який обов`язок, зокрема і обов`язок здійснити обміри земельних ділянок на місцевості. Належним відповідачем у цьому спорі є Коломийська міська рада, оскільки є юридичною особою, якій підзвітна та підконтрольна діяльність Комісії по розгляду земельних спорів.Встановивши, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник земельний спір з приводу суміжного землекористування та встановлення меж земельної ділянки, за вирішенням якого ОСОБА_2 звернувся із заявою до компетентного органу - Коломийської міської ради, суд першої інстанції правильно вказав, що міська рада в силу наданих статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтями 158, 159 ЗК України повноважень зобов`язана була вирішити цей спір. Апеляційний суд відхилив доводи про те, що відповідач ОСОБА_2 не звертався до ОСОБА_1 з метою погодження меж земельної ділянки, яку він має наміри отримати у власність, зазначивши, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, а тому не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачеві за умови виготовлення відповідної технічної документації. Встановивши, що технічна документація із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_2 міською радою не затверджувалась, апеляційний суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 є передчасним, а наведені у позові факти не свідчать про порушення його прав як власника суміжної земельної ділянки.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки його доводам про те, що відповідач
ОСОБА_2 , виготовивши технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, не звернувся спочатку за її погодженням до нього, а одразу подав заяву про погодження меж земельної ділянки до Коломийської міської ради. Разом з тим, підставою звернення до компетентного органу Коломийської міської ради з питань погодження меж земельної ділянки є існування спору, якого на час подання ОСОБА_2 відповідної заяви між сторонами не існувало, а тому звернення ОСОБА_2 до Комісії по розгляду земельних спорів є передчасним. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про передчасність його звернення до суду, вказавши, що факт не погодження меж земельних ділянок не є підставою для відмови у передачі землі у власність, оскільки право власників землі або землекористувачів оскаржити до суду рішення органу місцевого самоврядування з приводу земельного спору закріплене в статті 158 ЗК України. Вважав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог про зобов`язання Комісії по розгляду земельних спорів провести обміри земельних ділянок на місцевості по АДРЕСА_3, з посиланням на відсутність у комісії відповідних повноважень, оскільки суди не звернули увагу, що метою його вимог було не проведення обмірів земельних ділянок для визначення їх точних координат, що потребують спеціальних знань, а необхідність проведення огляду на місці суміжних земельних ділянок, що дозволило б встановити неможливість та недоцільність передачі ОСОБА_2 земельної ділянки у вказаних ним межах. Суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права, зокрема після завершення судового розгляду справи в судовому засіданні було оголошено технічну перерву на 5 хвилин, яка затягнулась на 55 хвилин, за цей час адвокат ОСОБА_2 - Прозорова О. М. подала клопотання про відновлення судового розгляду з метою перевірки наявності у Комісії по розгляду земельних спорів повноважень на встановлення наявності між сторонами земельного спору та його вирішення, на заслуховуванні якого наполягала суддя. Зазначені обставини, на думку заявника, свідчать про узгодженість дій суду першої інстанції з представником відповідача, упередженість судді щодо позивача та її особисту зацікавленість у вирішенні спору на користь відповідачів.
У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому він зазначав, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 (матір
ОСОБА_1 ) належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,06 га для обслуговування будівель та господарських споруд, що розташована в АДРЕСА_1, на якій розміщений житловий будинок з господарськими спорудами, на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 10 грудня 1994 року.
ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку та будинок по АДРЕСА_1 з 12 липня 2004 року на підставі укладених між ним та ОСОБА_3 договорів дарування № Д-851, № Д-848, посвідчених приватним нотаріусом Маркеловою І. М. На ім`я позивача виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2004 року, згідно з яким земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0600 га, кадастровий номер 2610600000230070039, призначена для індивідуального житлового будівництва, належить позивачу на праві приватної власності.
Згідно з генеральним планом (схемою) земельної ділянки за будинком АДРЕСА_2 , рішенням Коломийського міськвиконкому
від 13 серпня 1954 року № 281/37 за ОСОБА_2 закріплено користування земельною ділянкою площею 1 018,8 кв. м, якою він користується до даного часу і яку має намір приватизувати.
13 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Коломийської міської ради із заявою про погодження межі земельної ділянки по
АДРЕСА_2 , яку він має намір приватизувати, із сусіднім землекористувачем ОСОБА_1 .
З протоколу засідання Комісії по розгляду земельних спорів від 07 березня
2017 року встановлено, що комісія прийняла рішення про надання рекомендації щодо погодження межі земельної ділянки по
АДРЕСА_2 із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 від А до Б згідно поданого кадастрового плану. На засіданні був присутній позивач.
Рішенням Коломийської міської ради від 20 квітня 2017 року затверджено протокол засідання Комісії по розгляду земельних спорів від 07 березня
2017 року, та погоджено ОСОБА_2 межу земельної ділянки площею
0,1000 га від А до Б по АДРЕСА_2 із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 відповідно до представленого кадастрового плану земельної ділянки.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.