Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 761/16407/15-ц
провадження № 61-9659св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в складі судді Малинникова О. Ф. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") про стягнення ненарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у відповідача на посаді менеджера проекту центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистрибьюції та 13 лютого 2009 року була звільнена. Проте при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок у повному обсязі, зокрема не виплатив компенсацію (оплату) за роботу в вихідні дні у грудні 2008 року та січні 2009 року, до виконання якої позивач спеціально була залучена на підставі внутрішньобанківських розпоряджень відповідача у інших структурних територіальних підрозділах банку за межами м. Києва.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь:
компенсацію (оплату праці) за роботу у неробочі дні 27 і 28 грудня 2008 року та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року у розмірі 1 388,67 грн;
компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з несвоєчасною її виплатою за період з березня 2009 року по травень 2015 року включно від належної позивачеві оплати за роботу в неробочі дні 27 і 28 грудня 2008 року та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року - у сумі 1 105,38;
середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 04 червня 2015 року в розмірі 182 721,88 грн.
Справа переглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1, компенсацію (оплату праці) за роботу в неробочі дні 27 грудня 2008 року (субота), 28 грудня 2008 року (неділя) та 17 січня 2009 року (субота), 18 січня 2009 року (неділя), 24 січня
2009 року (субота), 25 січня 2009 року (неділя) у розмірі 1 388,67 грн.
Стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з несвоєчасною її виплатою за період з березня 2009 року по травень 2015 року включно від належної позивачеві оплати за роботу в неробочі дні 27 грудня 2008 року (субота), 28 грудня 2008 року (неділя) та 17 січня 2009 року (субота), 18 січня 2009 року (неділя), 24 січня 2009 року (субота), 25 січня 2009 року (неділя) у розмірі 1 105,38 грн.
Стягнуто з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 4 червня 2015 року у розмірі 182 721,88 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив з того, що з вини відповідача позивачу при звільненні не було виплачену оплату праці за роботу у вихідні дні, а тому є підстави для задоволення позову.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2015 року скасовано у частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без змін.
Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив з того, що у порушення норм трудового законодавства України відповідачем не було виплачено позивачу усі належні кошти, а тому є підстави для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2016 року ПАТ КБ "Надра" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити нове рішення у цій частині, яким відмовити у задоволенні позову.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо стягнення компенсації за роботу у неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із несвоєчасною виплатою не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, безпідставно не врахували висновки Верховного Суду України щодо застосування принципу співмірності та не навели відповідних мотивів відступлення від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, що призвело до ухвалення незаконного рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також не врахували, що позивач протягом більше ніж 5 років, тобто з моменту звільнення позивача та проведення з ним повного розрахунку, як вважав відповідач не звертався ні до позивача, ні до суду щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У січні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді менеджера проекту центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистрибьюції.
Наказом відповідача від 13 лютого 2009 року № 88 ОСОБА_1 була звільнена з роботи.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона залучалась до роботи 27 і 28 грудня 2008 року) та 17, 18, 24, 25 січня 2009 року, які були неробочими днями, проте при звільненні відповідач виплату заробітної плати за роботу в указані дні не здійснив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17), у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17), від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6-2001цс15), відступати від яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц не знайшла підстав, запровадження тимчасової адміністрації банку та початок його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів.
Відповідно до висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), обмеження, встановлені статтею 36 Закону про гарантування вкладів, поширюються також і на вимоги до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація або розпочата ліквідація, про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, які за своєю природою хоч і стосуються відповідальності роботодавця за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати праці, проте не є вимогами про стягнення заробітної плати.