У Х В А Л А
2 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 22-218/10
Провадження № 14-23звц20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила на відповідність вимогам статті 426 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заяву ОСОБА_1 (далі - заявниця) (представник - адвокат Тандир Дмитро Віталійович) про перегляд ухвали Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2010 року (далі - заява про перегляд судового рішення) за виключними обставинами з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_11, до Представництва Фонду державного майна України в Оболонському районі м. Києва, Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн "Ралекс", Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Оболонської районної в м. Києві ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрофіт", Приватного підприємства "Еріо", Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, третя особа - Опікунська рада Оболонського району м. Києва, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання будинку непридатним для проживання, надання жилих приміщень, відшкодування моральної шкоди та
в с т а н о в и л а:
20 січня 2020 року представник заявниці - адвокат Тандир Д. В. - подав до Верховного Суду заяву про перегляд судового рішення у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Дудар та інші проти України" (Dudar and Others v. Ukraine, заяви № 64844/10 і № 56978/18; далі - рішення ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
У рішенні ЄСПЛ указав, що у справі ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі розумного строку (§ 9). Окрім того, ці особи не мали у розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту від порушення гарантії розумності строку провадження на національному рівні (§ 10). Тому ЄСПЛ постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень (7 років, 2 місяці та 13 днів - з 25 лютого 2003 року до 7 травня 2010 року включно), і присудив зазначеним особам по 900 євро справедливої сатисфакції.
28 січня 2020 року суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою заяву передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У лютому 2020 року заява надійшла до Великої Палати Верховного Суду.
4 березня 2020 року суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою залишив заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків цієї заяви протягом 10 днів з дня вручення копії відповідної ухвали.
24 березня 2020 року на адресу суду надійшла уточнена редакція заяви на усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 4 березня 2020 року.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд судового рішення не відповідає вимогам статті 426 ЦПК Україниза формою та змістом з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України перегляд судових рішень можливий у випадку встановлення ЄСПЛ такого порушення Україною гарантованих Конвенцією чи протоколами до неї прав, яке призвело до постановлення у конкретній справі на національному рівні судового рішення, що суперечить зазначеному міжнародному договору.
По-перше, в ухвалі від 4 березня 2020 року було вказано про те, що формулювання вимоги заяви - "переглянути" ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2010 року - не відповідає частині третій статті 429 ЦПК України щодо повноважень Великої Палати Верховного Суду за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами. Але в уточненій редакції заяви заявниця так і не конкретизувала її вимогу відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Великої Палати Верховного Суду.
По-друге, в ухвалі від 4 березня 2020 року було вказано про відсутність у заяві обґрунтування вимоги про перегляд ухвали Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2010 року за виключними обставинами, а саме про відсутність пояснення того, як встановлені у рішенні ЄСПЛ порушення Україною гарантованих Конвенцією прав заявниці призвели до постановлення на національному рівні судового рішення, що суперечить Конвенції.
В уточненій редакції заяви звертається увага на таке :
- виключно Верховний Суд "може дійти висновку про правильність чи помилковість застосування будь-якої норми права";
- у "справі, де було постановлено спірне рішення, Верховний Суд України, за кодексом попередньої редакції, по суті касаційну скаргу позивачів, до складу яких входила і заявниця, не розглядав, оскільки було постановлено ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження…, а отже, у справі не могло бути оцінено будь яких фактів і правильність застосування норм процесуального та матеріального закону";