ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову від 18 березня 2020 року
у справі № 464/104/16-ц
провадження № 14-441цс19
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку.
28 грудня 2015 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Сихівська РА, позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору : Львівське комунальне підприємство «Житловик-С» (далі - КП «Житловик-С», підприємство), ОСОБА_3 , у в якій просила зобов`язати відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкона у будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок).
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 самочинно, без отримання дозволу органу місцевого самоврядування на проведення відповідних робіт, розширили балкон на другому поверсі будинку, співвласниками якого є, зокрема, відповідачки.
25 листопада 2014 року міжвідомча комісія Сихівської РА розглянула заяву КП «Житловик-С», яке обслуговує будинок, та вирішила, що оскільки розширення балкона у будинку виконане без погодженої проєктної документації та дозволу органу місцевого самоврядування, самочинно розширену частину балкона треба демонтувати, привівши його розміри та конструкцію до попереднього стану.
Розпорядженням Сихівської РА від 11 грудня 2014 року № 480 відповідачок зобов`язано демонтувати самочинно розширену частину балкона. Проте, незважаючи на неодноразові попередження, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 це розпорядження не виконали. Постановою адміністративної комісії при Сихівській РА від 6 серпня 2015 року № 204 на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 грн, який вона добровільно сплатила.
18 січня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.
20 квітня 2016 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі, оскільки вважав, що її треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.
30 серпня 2016 року Апеляційний суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
12 квітня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року, а справу передав до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Касаційний суд вважав, що цей спір виник через заперечення позивачем права відповідачів на проведення змін у будинку, а тому стосується речового права відповідачів, правомірності здійснення ними повноважень власника жилого приміщення. З огляду на це спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
24 травня 2017 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.
22 травня 2018 року Сихівський районний суд м. Львова ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2017 року у справі № 464/2086/16-ц встановлено, що відповідачки самовільно здійснили добудову до балкона, збільшивши його площу з 0,8 до 5,3 кв. м. Оскільки таке самочинне розширення балкона здійснено без згоди інших мешканців та співвласників будинку, без погодженої проектної документації та дозволу Сихівської РА, то відповідачки зобов`язані демонтувати вказану добудову.
7 травня 2019 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення й усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом демонтажу самочинно розширеної частини балкона; тому цей спір не стосується здійснення власниками будинку їхніх прав.
Утім, суд першої інстанції правильно розглянув справу за правилами цивільного судочинства, оскільки виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо юрисдикції, викладені в ухвалі від 12 квітня 2017 року. Спірний реконструйований балкон до експлуатації не приймався, у матеріалах справи відсутня узгоджена в установленому порядку проєктна документація на проведення реконструкції балкону та дозвіл на її здійснення від позивача.Виправляючи допущену судом першої інстанції помилку щодо застосування частини сьомої статті 376 ЦК України, апеляційний суд послався на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 319 та 383 ЦК України та статті 152 Житлового кодексу Української РСР у редакціях, чинних на час їх виникнення.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 послалася, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції, вказуючи на публічно-правовий характер цього спору, не міг залишити рішення суду першої інстанції без змін. Цей спір слід розглядати за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, оскільки такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року у справах № 1519/2-787/11 і № 161/14920/16-а, від 15 та 30 травня 2018 року у справах № 463/4564/16-а і № 464/5495/13-ц, від 2 квітня 2019 року у справі № 914/2584/17. Просила скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 7 травня 2019 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року (далі - Постанова) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, провадження у справі закрито з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такий висновок мотивовано тим, що спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції в частині контролю за утриманням житлових будинків.
З наведеними висновками у цій справі не можемо погодитися з огляду на таке.
Під час розгляду справи судами встановлено, що відповідачки мають право приватної спільної сумісної власності на 26/50 частин житлового будинку, що включає, зокрема, балкон площею 0,8 кв. м. За ОСОБА_3 оформлене право приватної спільної сумісної власності на 11/50 частин цього ж будинку. Відповідно до технічного паспорта будинок складається з трьох квартир.
6 серпня 2015 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення - «Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями». Штраф ОСОБА_1 сплатила добровільно.
11 грудня 2014 року голова Сихівської РА видав розпорядження № 480 «Про самочинне перепланування приміщень у житловому будинку АДРЕСА_1 із розширенням балкона», яким зобов`язав відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкона, оскільки таке розширення виконане без погодженої проєктної документації, розрахунку несучої здатності конструкцій будинку та дозволу органу місцевого самоврядування.
Не погодившись із цим розпорядженням, відповідачки звернулись до Сихівської РА з метою отримання дозволу на здійснення добудови до балкона. Однак листом від 20 січня 2016 року № 34-78 їх повідомлено, що для розгляду питання розширення балкона необхідно подати документи згідно із переліком, зокрема, завірену нотаріально або директором підприємства згоду співвласників земельної ділянки (за наявності) та згоду сусідніх землекористувачів, у разі якщо самовільно збудований (реконструйований) об`єкт розміщений на спільній мережі, або згоду власників/співвласників квартири в будинку (за необхідності).
Відповідачі не змогли вирішити питання узаконення збільшення площі балкона в адміністративному порядку.
Велика Палата Верховного Суду дійсно неодноразово доходила висновку про те, що спори за аналогічних правовідносин є публічно-правовими, і їх слід вирішувати за правилами адміністративного судочинства (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11), від 15 травня 2018 року у справі № 520/10754/14-ц (пункт 64), від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 461/12053/15-ц (пункт 43), від 2 квітня 2019 року у справі № 914/2584/17 (пункт 6.24), від 22 квітня 2019 року у справі № 1527/14472/12, від 20 листопада 2019 року у справі № 462/4783/16-ц (пункт 5.18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 462/348/15-ц (пункт 45).
Аналогічний підхід щодо адміністративної юрисдикції суду Велика Палата Верховного Суду застосовувала і в справах за позовами органів архітектурно-будівельного контролю про знесення об`єктів самочинного будівництва, коли цей суб`єкт владних повноважень реалізовує надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва й усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування (див., зокрема, постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а, від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 826/12372/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/8743/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17 (пункт 38)).
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 7 травня 2019 року вказав на публічно-правовий характер спірних правовідносин, однак зробив висновок про те, що суд першої інстанції правильно розглянув справу за правилами цивільного судочинства, оскільки виконав вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо юрисдикції, викладені в ухвалі від 12 квітня 2017 року.
Останній же за наслідками перегляду ухвал Сихівського районного суду м. Львова від 20 квітня 2016 року та Апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року вважав помилковими висновки цих судів щодо необхідності розгляду справи № 464/104/16-ц за правилами адміністративного судочинства, наведені вище ухвали скасував, а справу передав до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
24 травня 2017 року Сихівський районний суд м. Львова постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі № 464/104/16-ц, зазначивши, що вона має розглядатися у суді загальної юрисдикції.
Такі висновки судів попередніх інстанцій про необхідність розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства вважаємо правильними з огляду на таке.
Відповідно до статті 323 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року та постановлення судом першої інстанції ухвали від 24 травня 2017 року про відкриття провадження у справі, касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина четверта статті 338 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 12 квітня 2017 року та постановлення судом першої інстанції ухвали від 24 травня 2017 року про відкриття провадження у справі).
Аналогічна норма міститься у частині першій статті 417