Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 607/15414/17
провадження № 51-6202км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Фунікової О. В.,
прокурора Браїла І. Г.,
захисника Цимбалюка О. Є.,
виправданої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017211180000054, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Тернополя, раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 рокувирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Як вбачається з обвинувального акту, відповідно до наказу директора Тернопільського вищого професійного училища ресторанного сервісу і торгівлі
№ 42-К від 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 призначена на посаду майстра виробничого навчання та згідно наказу директора № 110 від 21 серпня 2017 року зобов`язана організувати проходження виробничого навчання учнів групи № 38 професії "Кухар; офіціант; бармен; майстер ресторанного обслуговування" з 01 вересня по 06 жовтня 2017 року.
09 жовтня 2017 року майстер виробничого навчання ОСОБА_1, яка відповідно до посадової інструкції мала право на оцінювання учнів за проходження виробничого навчання, зустрілась із учнем 3 курсу вищого професійного училища ОСОБА_2, в ході розмови з якою у неї виник злочинний умисел направлений на одержання неправомірної вигоди від останньої за зарахування проходження виробничого навчання. Реалізуючи свій злочинний умисел, в цей день ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні Тернопільського вищого професійного училища ресторанного сервісу та торгівлі, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, проспект Степана Бандери,
б. 32, запропонувала ОСОБА_2 надати їй неправомірну вигоду в сумі 1 500 грн за зарахування проходження виробничого навчання.
11 жовтня 2017 року, близько 11 години, ОСОБА_1 у приміщенні кабінету № 5 вищого професійного училища одержала від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 1 500 грн за зарахування проходження виробничого навчання.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що виходячи з приписів ч. 2 ст. 246 КПК України, орган досудового розслідування мав право здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії (далі - НСРД) щодо ОСОБА_1, оскільки вони проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, а на момент отримання дозволу та їх проведення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 368 КК України, тобто по тяжкому злочину. З цих підстав прокурор вважає допустимими докази, отримані за результатами проведення НСРД.
Крім того, не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що органом досудового розслідування не виконано вимоги ст. 253 КПК України. Вказує, що повідомлення про проведення НСРД щодо ОСОБА_1 наявне у матеріалах кримінального провадження з відміткою останньої про отримання. Також стверджує, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без змін.
На касаційну скаргу виправдана ОСОБА_1 подала заперечення в якому, наводячи відповідні аргументи, стверджує про безпідставність заявлених вимог, і просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу та просив відмовити в її задоволенні.
Виправдана ОСОБА_1 та захисник Цимбалюк О. Є.,посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважали, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Згідно зі ст. 94 КПКУкраїни суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 354 КК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Зокрема, своє рішення суд першої інстанції, серед іншого, обґрунтував незаконністю проведення органом досудового розслідування НСРД, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України, вони можуть проводитись щодо тяжких та особливо тяжких злочинів. Проте, інкриміноване ОСОБА_1 кримінальне правопорушення було перекваліфіковане з ч. 3 ст. 368 на ч. 3 ст. 354 КК України. Відповідно до ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 3 ст. 354 КК України є злочином невеликої тяжкості, а тому результати негласних слідчих (розшукових) дій визнав недопустимими доказами.