Постанова
Іменем України
03 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 334/582/17
провадження № 61-15091св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у складі судді Дубини Л. А. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Онищенко Е. А., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 19 грудня 1986 року до 22 травня 1987 року під час виконання службового обов`язку брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (далі - ЧАЕС), що в подальшому призвело до ушкодження здоров`я і розвитку хронічних захворювань.
З 09 лютого 2015 року ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності (інвалід війни).
Позивач стверджував, що у зв`язку з захворюванням, отриманим під час проходження військової служби, порушено його нормальні життєві зв`язки, він змушений тривалий час перебувати на лікуванні, проходити чисельні медичні огляди, обстеження, відновлювальні процедури, оскільки, перебуваючи на військовій службі, він отримав невиліковні захворювання. Позивача постійно турбують головні болі, часто виникає запаморочення, поганий сон, нестійкий настрій, виражена слабкість тощо.
Значна частина пенсії, яку отримує позивач, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.
Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що за загальним правилом спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Позивач не надав суду доказів проходження військової служби у Збройних Силах України. Він проходив військову службу у складі збройних формувань СРСР та отримав захворювання у період, коли Збройні Сили України створені ще не були. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також ЦК України, на положення яких посилається позивач, не передбачають можливості відшкодування за рахунок Міністерства оборони України чи Міністерства внутрішніх справ України моральної шкоди особам, які проходили військову службу у складі збройних формувань СРСР та були поранені чи отримали захворювання.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що полягає у неповному дослідженні обставин справи, а також неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, правил статті 56 Конституції України, статті 23, пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 19 грудня 1986 року до 22 травня 1987 року під час виконання службового обов`язку у лавах Збройних Сил СРСР брав участь у ліквідації наслідків аварії ЧАЕС, що підтверджено довідкою.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 19 березня 1993 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності строком до 19 березня 1998 року, а з 19 липня 2004 року - безстроково, у зв`язку із захворюваннями, які отримані в результаті виконання обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Оцінюючи характер та правову природу відносин, на існуванні яких між сторонами наполягає позивач, Верховний Суд має врахувати обставини та приписи норм права, що підлягають імперативному застосуванню для їх належного визначення.
Правовою підставою пред`явленого позову позивач визначив положення статей 23, 170, 1167 ЦК України. Наведене свідчить про те, що позивач вважає, що між сторонами справи існують цивільні відносини, а з факту порушення певних належних йому цивільних прав та інтересів випливає право на заявлений цивільний позов. Для такої оцінки відсутні правові підстави.
За правилом статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
За загальним правилом пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.