Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 205/4245/17
провадження № 61-17628св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3,
третя особа - Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цапліна Олександра Костянтиновича на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року у складі судді Нижного А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, третя особа - Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
На обґрунтування позову посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Петрушенського І. Р. У зазначеній квартирі зареєстрований його батько - ОСОБА_4, який дозволив тимчасово проживати у вказаній квартирі його рідному брату - ОСОБА_5 з дружиною ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 . Після загибелі брата ОСОБА_5 у ІНФОРМАЦІЯ_1, батько подарував йому зазначену квартиру, проте у цій квартирі проживає дружина його покійного брата з дитиною та перешкоджають йому вільно користуватись та розпоряджатись цією власністю. Зазначав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають інше місце проживання та зареєстровані за іншою адресою.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою, яка розташована на АДРЕСА_2, шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вказаної квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач разом із сином не є співвласниками спірного домоволодіння, а право власності позивача є непорушним та таким, що підлягає судовому захисту, тому наявні підстави для задоволення позову.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути і існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У вересні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цаплін О. К. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач разом із покійним чоловіком вирішили купити спірну квартиру, проте не змогли оформити на себе кредитні зобов`язання, тому договір іпотеки оформили на батька чоловіка. Однак всі кредитні зобов`язання виконували самостійно.Батько покійного чоловіка набув квартиру за її рахунок та в подальшому подарував квартиру своєму синові ОСОБА_1, що є незаконним.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Петрушенсько І. Р. (а. с.16-17).
У спірній квартирі зареєстрований батько позивача ОСОБА_4, який будучи попереднім власником квартири, дозволив проживати у квартирі своєму сину ОСОБА_5 з дружиною, - відповідачем у справі та їх дитиною.
У ІНФОРМАЦІЯ_1 рідний брат позивача ОСОБА_5 помер (а. с. 86).
ОСОБА_2 зі своїм сином фактично проживають у спірній квартирі, що підтверджується обставинами викладеними у позові та не спростовується відповідачем. На неодноразові прохання позивач виселитись з квартири відповідач відмовляється
Також, встановлено, що відповідач разом зі своїм сином зареєстровані у кв. АДРЕСА_3 та має право власності на частку квартири після смерті чоловіка за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Петрушенською І. Р.