ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П.
15 січня 2020 року
м. Київ
у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ПАТ «КБ «Надра», Фонд відповідно) про захист прав споживачів, стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту), упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди
за касаційними скаргами Фонду та ПАТ «КБ «Надра» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2019 року.
Оскаржуваним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року, залишеним без змін оскаржуваною постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу 25 150,64 грн у рахунок недоплаченої суми відповідного вкладу та процентів за цим договором, 254,11 грн - 3 % річних за прострочення повернення цього вкладу за період з 26 грудня 2014 року по 05 лютого 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ПАТ «КБ «Надра» порушило свої зобов`язання за договором банківського вкладу (депозиту) від 26 червня 2014 року щодо повернення суми вкладу і відсотків, тому на період з дати закінчення цього договору по день введення Фондом тимчасової адміністрації у банку розповсюджується дія статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і позивач має право на 3 % річних від суми заборгованості.
За наслідками розгляду 15 січня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи касаційні скарги Фонду та ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково: рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.
Скасовуючи судові рішення і закриваючи провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що суди помилково розглянули справу по суті заявлених вимог, оскільки вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так як правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн, є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюємо окрему думку.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі (у справах позовного провадження) є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина третя статті 58 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 з урахуванням уточнених вимог просив стягнути з Банку на свою користь недоплачену суму коштів за договором банківського вкладу та проценти за користування ним, 3 % річних від відповідної простроченої суми з урахуванням індексу інфляції, упущену вигоду за період з 01 травня 2015 року по 01 листопада 2018 року у сумі 19 677,48 грн та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 заявив до відповідача ПАТ «КБ «Надра», функції органу управління якого виконує уповноважена особа Фонду.
Підставою позову є неповернення суми вкладу та відсотків у строк, визначений договором банківського вкладу.
Правовідносини між сторонами у справі, а саме: позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ПАТ «КБ «Надра», виникли на підставі укладеного між ними 26 червня 2014 року договору банківського вкладу (депозиту) на суму 4 500,00 дол. США строком на 6 місяців з процентною ставкою - 12,5 % річних.
17 та 26 грудня 2014 року позивач звертався до банку з письмовими заявами з вимогою про виплату вкладу та відсотків.
06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.
На спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 4452-VI цим Законом установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Отже, у спо