ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
13 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/58/19
Провадження № 11-962заі19
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 суддю Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді юстиції (далі - ВРЮ) про звільнення його з посади судді.
ОСОБА_1 оскаржив це рішення до Вищого адміністративного суду України, який постановою від 14 липня 2017 року у справі № 800/665/16 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення ВККС. Постановою Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його заяви про перегляд зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України.
Рішенням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 26 грудня 2018 року № 4022/0/16-18 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Приморського районного суду м. Одеси за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення цього органу від 26 грудня 2018 року № 4022/0/16-18, посилаючись на: відсутність в його діях ознак дисциплінарного проступку та підстав, визначених законом, для звільнення з посади судді; пропуск строку для притягнення його до дисциплінарної відповідальності; застосування ВРП закону, який не підлягав застосуванню; непропорційність заходів втручання.
Рішенням Касаційного адміністративного суду від 9 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду, в якій просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду від 9 серпня 2019 року та постановити нове рішення, яким його позов задовольнити, визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 26 грудня 2018 року № 4022/0/16-18 про звільнення позивача з посади судді.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду від 9 серпня 2019 - без змін.
З висновками Великої Палати Верховного Суду погодитись не можна з таких підстав.
У лютому 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (далі - ДП «Одеський порт»), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив поновити строк на звернення до суду, визнати накази ДП «Одеський судноремонтний завод «Україна» (правонаступником якого є відповідач) від 18 листопада 1988 року № 1197-к, від 25 квітня 1989 року № 496-к про його звільнення незаконними, скасувати їх, поновити позивача на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 377 897,95 грн.
Справа № 2-5151/09 перебувала в провадженні Приморського районного суду м. Одеси з 15 лютого 2007 року у різних суддів. 28 січня 2014 року справу для розгляду передано судді ОСОБА_1
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 4 липня 2014 року (суддя ОСОБА_1) поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду з позовом. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: визнано незаконними та скасовано оскаржувані ним накази; поновлено позивача на посаді начальника цеху судноверфі ДП «Одеський порт»; стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 377 897,95 грн. Зобов`язано ДП «Одеський порт» здійснити відрахування із середньомісячного заробітку начальника цеху податків та обов`язкових платежів до фондів соціального страхування, пенсійного фонду України за триста два місяці, тобто з 25 квітня 1989 року до часу ухвалення судового рішення. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 4 березня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 липня 2014 року залишено без змін.
Поновлюючи строк на звернення позивача до суду із цим позовом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що «позивач був позбавлений права на захист свого порушеного права в судовому порядку, оскільки посада начальника цеху значилася у «списку № 1, № 2» та підлягала оскарженню лише в порядку підлеглості. Підставами неможливості звернення до суду із зазначеним позовом до 2007 року та поновлення своїх прав також був моральний, психологічний та політичний тиск по місцю проживання позивача та його сім`ї. У 90-х роках він боровся за нормальні житлові умови своєї сім`ї, маючи на утриманні 9-річного сина, батька інваліда ВВВ 1 групи та брата - інваліда 1 групи. Крім того, у 2000 році захворіла його донька ОСОБА_3 , у 2001 році народилися сини-двійнята, тому, як зазначив сам позивач, вищезазначені обставини, безсонні ночі, великий об`єм роботи вдома та знаходження в лікувальних закладах, усе це не дозволило йому своєчасно звернутися до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі».
Пославшись на положення статті 234 КЗпП України та статті 6, 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) суд апеляційної інстанції зазначив, що законодавець, встановивши в сфері захисту трудових прав скорочену позовну давність (один, три місяці), в той же час надав можливість суду при наявності поважних причин поновлювати його, що судом першої інстанції було обґрунтовано зроблено з огляду на норми національного законодавства та Конвенції, виходячи з тої сукупності об`єктивних обставин, які заважали на той час позивачу звернутися за судовим захистом.
28 квітня 2015 року відділ державної виконавчої служби (далі - ВДВС) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про роз`яснення подальшого порядку виконання виконавчого листа, яка надійшла до суду 5 травня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2015 року зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 липня 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2 377 897,95 грн до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 4 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди не оцінили доводів, наведених на обґрунтування клопотання про поновлення пропуску строку на звернення до суду, та не зробили мотивованого висновку щодо поважності чи неповажності причин його пропуску.
Після направлення касаційним судом справи № 2-5151/09 на новий розгляд рішення судом першої інстанції по суті позовних вимог досі не прийнято.
Звертаючись до ВККС зі скаргами на неналежну поведінку судді ОСОБА_1 , директор ДП «Одеський порт» вказав на те, що суддею розглянуто справу про поновлення на роботі ОСОБА_2 з порушенням норм права, незважаючи на сплив строку на звернення до суду за вирішення трудового спору. Рішенням суду касаційної інстанції рішення судів попередніх інстанцій у цій справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, ДП «Одеський порт» та ВДВС не були повідомлені про результати розгляду заяви ВДВС від 28 квітня 2015 року щодо подальшого виконання судового рішення; копію відповідного рішення, ухваленого за результатами її розгляду, вони не отримали. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про упередженість судді Івченка В. Б., істотне порушення ним норм процесуального права, яке пов`язане з відмовою у доступі до правосуддя з підстав, не передбачених законом, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ВККС, 30 березня 2016 року кваліфікаційна палата ВККС оголосила результати первинного кваліфікаційного оцінювання 10 суддів п`ятої групи, за результатами якого суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1, який претендує на обрання безстроково, підтвердив можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді.
11 травня 2016 року членом ВККС Весельською Т. Ф. складено висновок за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та запропоновано відкрити дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1. , з якої вбачається, що підставами перевірки є скарги директора ДП «Одеський порт» від 15 жовтня 2014 року, 7 квітня, 25 травня, 13 липня, 16 листопада 2015 року.
У рішенні ВККС від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 про внесення подання до ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси зазначено, що «суди, розглядаючи трудовий спір, не можуть досліджувати питання про доцільність проведення скорочення штату на підприємствах, в установах, організаціях. Це право належить виключно роботодавцю. Суди лише перевіряють дотримання законодавства щодо порядку звільнення. Однак, суд першої інстанції фактично, лише проаналізувавши передумови звільнення ОСОБА_2 , дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що його звільнення є незаконним, не зазначаючи при цьому конкретних порушень норм трудового законодавства стосовно порядку (процедури) звільнення, що могли б свідчити про таке, та без встановлення меж і обставин цих правовідносин. До того ж, у рішенні не наведено розрахунку стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на підставі якого суддя дійшов висновку, що він складає саме 2 377 897,95 грн». У рішенні Комісією надано власну оцінку застосування судом положень статей 233, 234 КЗпП України та викладено мотиви ухвали суду касаційної інстанції, якою скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 4 березня 2015 року. Зазначено, що судове рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2 377 897,95 грн виконано в повному обсязі. Крім того вказано, що суддя не розглянув заяву ВДВС про порядок виконання виконавчого листа у десятиденний строк, як це було передбачено Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження». На підставі наведеного ВККС дійшла висновку про те, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення вимог процесуального закону є істотними та такими, що суттєво порушують права учасників процесу і створюють перешкоди в доступі їм до правосуддя, порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності.
Ухвалюючи рішення від 26 грудня 2018 року № 4022/0/16-18 ВРП дійшла висновку про те, що рішення Комісії про звільнення судді ОСОБА_1 , прийнято відповідно до пункту 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення», статей 106, 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та підлягає реалізації згідно зі статтею 115 цього Закону і пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Власних висновків зазначене рішення не містить та складається з висновків, викладених у судових рішеннях судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 2-5151/09, висновку ВККС про те, що суддею ОСОБА_1 в установлений законом строк не було розглянуто заяву ВДВС про роз`яснення подальшого порядку виконання виконавчого листа, посилання на постанову Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року у справі № 800/665/16, предметом розгляду якої було рішення ВККС від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16.
Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду від 9 серпня 2019 року про відмову ОСОБА_1 в задоволення позову до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення цього органу від 26 грудня 2018 року № 4022/0/16-18, виходила із того, що оскаржуване рішення ВРП містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивача з посади судді. Ухвалюючи таке рішення ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя». Застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у передбаченому законодавством порядку та уповноваженим на це органом у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним із статусом судді або виявило невідповідність займаній посаді, узгоджується з визначеною у пункті 2 статті 8 Конвенції легітимною метою втручання у право на повагу до приватного життя такого судді, зокрема, захистом прав і свобод інших осіб, інших членів суддівського корпусу та судів загалом, довіру до яких і репутацію яких підриває істотний дисциплінарний проступок судді, що викликає сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів загалом.
З наведеним висновком не можна погодитись з огляду на таке.
Згідно з порядком, що діяв на день відкриття 11 травня 2016 року дисциплінарної справи відносно ОСОБА_1 ВККС за наслідками дисциплінарного провадження могла прийняти рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав (пункт 31 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, частина п`ята статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», у редакції чинній на час відкриття дисциплінарної справи).
Таким чином, за порядком, який був чинним на день відкриття дисциплінарної справи відносно ОСОБА_1 , рішення ВККС від 17 листопада 2016 року мало рекомендаційний характер, а основне провадження щодо звільнення судді повинно було проводитися ВРЮ (стаття 32 Закону України «Про вищу раду юстиції», чинного на час відкриття дисциплінарної справи відносно ОСОБА_1 ).
Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом до утворення ВРП її повноваження здійснює ВРЮ. ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ. До обрання (призначення) членів ВРП цей орган діє у складі членів ВРЮ протягом строку їх повноважень, але які не можуть тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 року.
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого ВРП утворюється шляхом реорганізації ВРЮ.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання ним чинності призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.
Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Згідно з абзацом другим пункту 19 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВККС про направлення рекомендації до