П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 826/8360/18
Провадження № 11-779апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л.,Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний інститут мікроприладів "НТК "Інститут монокристалів" Національної академії наук України" (далі - Підприємство) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Квазар" (далі - ПАТ "Квазар"), про визнання протиправним і скасування рішення
за касаційною скаргою Підприємства на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року (суддя Смолій І. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Мельничук В. П.),
УСТАНОВИЛА:
31 травня 2018 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. № 34703209 про реєстрацію права власності ПАТ "Квазар" на нежилі приміщення - групу приміщень № 3/11 (літ. "А9") загальною площею 188.1 кв.м за адресою: м. Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок 1-3, реєстраційний номер нерухомого майна 1220664280385, та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) запису про право власності за номером 19896895 від 10 квітня 2017 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємство послалося на те, що реєстрація за третьою особою права власності на згадані вище об`єкти нерухомості порушує права держави як їх власника, а також права Підприємства, якому ці об`єкти належать на праві оперативного управління, яке було зареєстроване державним реєстратором ще 27 листопада 2013 року.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 11 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз`яснено право на звернення до суду з цим позовом у порядку господарського судочинства.
Підприємство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення про закриття провадження у справі, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.
Незгода скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у справі мотивована тим, що його позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб`єкта, наділеного Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, у зв`язку з невиконанням ним обов`язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами.
Тому, на переконання скаржника, цей спір, який виник у зв`язку з проведенням державної реєстрації права власності за відсутності відповідних на те правових підстав, має розглядатись у порядку КАС.
У відзиві на касаційну скаргу третя особа - ПАТ "Квазар" заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що спір у цій справі стосується оспорення Підприємством, яке не перебуває у публічно-правових відносинах з державним реєстратором, наявності у зазначеного товариства речового права, правомірності його набуття. Отже, висновки судів про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду є правильними.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).
За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Зі змісту позовних вимог та обставин, якими Підприємство їх обґрунтовує, убачається, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом його прав у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на поновлення порушених, на думку позивача, його та держави речових прав на нерухоме майно.
Вирішення питання щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомості впливатиме на права та інтереси третьої особи як його власника, а скасування такого рішення не відновить прав позивача у цій справі на спірне майно. Наведене свідчить про наявність спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Та обставина, що відповідачем у справі Підприємство визначило державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Наведене відповідає неодноразово висловленим Великою Палатою Верховного Суду правовим висновкам щодо юрисдикції спорів за участю державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень.
Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16,якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у зазначеній постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений запис у Реєстрі; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.