Постанова
Іменем України
31 березня 2020 року
м. Київ
справа № 409/530/17
провадження № 61-46602св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 21 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Єрмакова Ю. В., Назарової М. В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що з 09 червня 2016 року позивач працювала в Управлінні соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації.Згідно з наказом від 23 листопада 2016 року № 220 вона призвана на військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу до закінчення особливого періоду або демобілізації Білокуракинсько-Троїцьким об`єднаним районним військовим комісаріатом та направлена до 184 -го навчального центру в/ч 4264 с. Старичі.
Під час проходження нею військової служби за контрактом її було звільнено за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з призивом на військову службу.
Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем не дотримано вимоги частин третьої, четвертої статті 119 КЗпП України, що передбачають збереження гарантій, які поширюються на позивача.
Просила поновити строк звернення до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2018 року в позові відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.
Рішення суду мотивоване тим, що до спірних правовідносин положення статті 119 КЗпП України не застосовуються, оскільки на день звільнення, а саме 25 листопада 2016 року вона не перебувала на військовій службі. Строк звернення до суду з цим позовом, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, позивач пропустила без поважних причин, оскільки перебуваючи на контрактній військовій службі вона мала можливість своєчасно подати позов до суду або звернутися за правовою допомогою. 07 лютого 2017 року позивач перебувала на території Білокуракинського району і в цей день зверталась до відповідача за копією наказу про її звільнення, а до суду звернулась лише 14 березня 2017 року, тому суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 21 вересня 2018 року рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 04 квітня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Судові витрати компенсовано за рахунок держави.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач прийнята на військову службу у Збройні Сили України за строковим контрактом від 29 листопада 2016 року до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію, особливий період в Україні не закінчився, рішення про демобілізацію не прийнято, а тому на неї розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому вона працювала на час вступу на військову службу, отже, підлягає поновленню на роботі. Однак суд апеляційної інстанції відмовив в позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанцій, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції встановив підстави для поновлення позивача на роботі, однак відмовив у позові у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги частини першої статті 233 КЗпП України.
При зверненні з позовом до суду позивач просила поновити з поважних причин їй місячний строк звернення з позовом у справі про звільнення, у зв`язку з тим, що з 25 листопада 2016 року перебувала на військовій службі, отже, мала певні обмеження в реалізації своїх прав і не мала можливості у визначений законом строк оскаржити наказ про звільнення.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Доводи інших учасників справи
05 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації. Відповідач зазначає, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позивач самостійно вирішила змінити рід своєї діяльності на більш оплачуваний, виявила бажання звільнитися, що підтверджується власноруч написаною та зареєстрованою у журналі вхідної кореспонденції від 25 листопада 2016 року № 1204 заявою.
З наказом про звільнення позивач ознайомлена під підпис 25 листопада 2016 року, ніяких претензій до відповідача не пред`являла.
Позивач не зверталась до відповідача про вирішення питання поновлення на роботі.
Позивач не наводить жодної норми матеріального права, яка була порушена судом апеляційної інстанцій. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 09 червня 2016 року позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах.
Згідно з витягом з наказу військового комісара Білокуракинсько-Троїцького об`єднаного районного військового комісаріату від 23 листопада 2016 року № 220 ОСОБА_1 направлено до 184 навчального центру в/ч В 4264 с. Старичі Львівській області для прийняття на військову службу за контрактом у Збройні Сили України на посаду кухаря (ВОС 869569).
25 листопада 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила звільнити її із займаної посади у зв`язку зі вступом на контрактну службу до Збройних Сил України (а. с. 34).
Відповідно до наказу від 25 листопада 2016 року № 92-л ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору у зв`язку зі вступом на військову службу, згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, відповідний запис 25 листопада 2016 року внесено до трудової книжки ОСОБА_1 за № 39.
ОСОБА_1 прийнято на військову службу у Збройні Сили України за строковим контрактом від 29 листопада 2016 року до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою та третьою статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.