ПОСТАНОВА
Іменем України
02 квітня 2020 року
Київ
справа №140/2475/19
адміністративне провадження №К/9901/36616/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року (головуючий суддя - Мачульський В. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року (головуючий суддя - Улицький В. З., судді: Кузьмич С. М., Шавель Р. М.) у справі №140/2475/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Волинській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-1495-52У та від 14 лютого 2019 року № Ф-1495-52У зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ, єдиний внесок).
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він був зареєстрований як фізична особа-підприємець вид діяльності згідно КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. Зазначав, що з 6 лютого 2014 року та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж "Ковельтепло", і за спірний період роботодавець вже сплатив за нього як найманого працівника єдиний внесок, а тому, на переконання позивача, у нього не може виникати обов`язку зі сплати єдиного внеску як особи, що перебуває у трудових відносинах. Позивач вважав, що перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати ЄСВ ще і як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, якщо при цьому підприємницьку діяльність він фактично не здійснював та доходів від неї не отримував.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ОСОБА_1 з 10 серпня 2011 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, вид діяльності згідно КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у.
У період з 6 лютого 2014 року та час виникнення спірних правовідносин працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж "Ковельтепло".
12 листопада 2018 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано та надіслано позивачу на податкову адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1495-52У з єдиного соціального внеску станом на 31 жовтня 2018 року в сумі 15819,54 грн.
У зв`язку зі збільшенням боргу відповідачем сформовано та надіслано позивачу нову вимогу № Ф-1495-52У від 14 лютого 2019 року з єдиного соціального внеску, недоїмка з якого станом на 31 січня 2019 року становить 18276,72 грн. (а.с.14-зворот, 15).
З 2 липня 2019 року ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується матеріалами справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець. Тобто, Закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI. За таких обставин, суди дійшли висновку, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, в тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця. При цьому, сплата єдиного внеску у такому випадку не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів. Єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску. Тому, та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та водночас працював з 6 лютого 2014 року по час виникнення спірних правовідносин у АДС ПТМ "Ковельтепло", не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.
Не погодившись з такими висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та набутті статусу підприємця, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, в розумінні Закону № 2464-VI протягом 2017 - 2018 років він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення у нього обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності. Також зазначає, що до переліку платників єдиного внеску не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, а відповідач не виконав свого обов`язку щодо своєчасного формування та направлення вимоги.
ГУ ДПС у Волинській області, яке є правонаступником ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Позиція ГУ ДПС полягає в тому, що відповідно до Закону № 2464-VI роботодавці та фізичні особи-підприємці розглядаються як окремі платники ЄСВ. Отже, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника.
Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.