ПОСТАНОВА
Іменем України
02 квітня 2020 року
Київ
справа №360/1546/19
адміністративне провадження №К/9901/24998/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року (судді: Арабей Т. Г., Геращенко І. В., Міронова Г. М.) у справі №360/1546/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
8 квітня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області), в якому просив визнати протиправною і скасувати вимогу ГУ ДФС у Луганській області від 6 березня 2019 року № Ф-1720-54 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) на загальну суму 13362,36 грн.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Як самозайнята особа (адвокат) перебуває на обліку у Станично-Луганському ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області. 8 червня 2018 року Рада адвокатів Національної асоціації адвокатів України на підставі заяви позивача прийняла рішення про зупинення адвокатської діяльності, у зв`язку з чим 29 жовтня 2018 року він звернувся до Станично-Луганської ОДПІ ГУ ДФС у Луганській області з заявою про ліквідацію платника податків (форма 8-ОПП) і з заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску (форма 7-ЄСВ). Також позивач зазначив, що до 2017 року він був звільнений від сплати ЄСВ як інвалід І групи, а з 2017 року звільнені від обов`язкової сплати ЄСВ лише інваліди - підприємці, а інваліди - самозайняті особи ні, що, на думку позивача, є дискримінацією. Як зазначив позивач, у 2017 і 2018 роках він не отримував доходів, що підтверджується податковими деклараціями за 2017 і 2018 роки. На обґрунтування своїх вимог також посилався на те, що на нього поширюється дія пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI), у зв`язку з чим вважає вимогу такою, що підлягає скасуванню.
Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 8 травня 2019 року позов задовольнив, визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДФС у Луганській області від 06 березня 2019 року № Ф-1720-54 щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальну суму 13362,36 грн.
Постановою від 7 серпня 2019 року Перший апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове про відмову в позові.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, є інвалідом І групи, що підтверджується інформацією зазначеної у довідці МСЕК серії 10 №746739 (а. с. 5 - 6, 15).
Позивач займався адвокатською діяльністю з 15 січня 2003 року, з 25 лютого 2003 року перебував на обліку в Станично-Луганському управлінні ГУ ДФС у Луганській області як платник єдиного соціального внеску - самозайнята особа (адвокат).
З витягу з Єдиного реєстру адвокатів України Серії ІІ №001522 вбачається, що з 8 червня 2018 року на підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) (а. с. 19).
29 жовтня 2018 року позивач звернувся до Станично-Луганської ДПІ ГУДФС у Луганській області з заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску, у зв`язку з зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та 30 жовтня 2018 року із заявою про ліквідацію або реорганізацію платника податків у зв`язку з зупиненням права на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.9,10).
Згідно з поданою податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2017 рік від 4 квітня 2018 року та за 2018 рік від 31 січня 2019 року позивач не отримував доходів від зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 33 - 34, 35 - 36).
29 березня 2018 року позивач звернувся до Станично-Луганської ДПІ з заявою, в якій просив звільнити від виконання своїх обов`язків визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI на період з 1 січня 2017 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану згідно з пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (а. с. 13).
З облікової картки вбачається, що станом на 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 має недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 13362,36 грн за період з 1 січня 2017 року по 8 червня 2018 року, а саме: за 2017 рік (термін сплати 2 травня 2018 року) - 8448,00 грн; за 1 квартал 2018 року (термін сплати 19 квітня 2018 року) - 2457,18 грн; за 2 квартал 2018 року (термін сплати 19 липня 2018 року) - 2457,18 грн (а.с.30-31).
Підставою для винесення оскаржуваної вимоги відповідачем стала несплата позивачем єдиного внеску у період з 1 січня 2017 року по 8 червня 2018 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що не дивлячись на те, що позивач у 2017 та 2018 роках не отримав дохід (прибуток) від здійснення своєї професійної діяльності, він повинен був своєчасно нараховувати та сплачувати єдиний внесок, що відповідає нормам Закону № 2464-VI. Тому, за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу. Проте у цій справі на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII). Судом встановлено, що у спірному періоді позивач є платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, та подав відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення від виконання обов`язків платника єдиного внеску, а тому є суб`єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звільняється від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. Тому орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника на період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI. Відповідно, наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.
Також суд першої інстанції зазначив, що доводи ГУ ДФС про те, що ОСОБА_1 не надав до органу доходів і збору за основним місцем обліку сертифікат Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин, є безпідставними, оскільки подання такого сертифіката не є обов`язковою умовою для звільнення від обов`язків платника єдиного внеску, а є умовою для списання недоїмки, що не є тотожними поняттями у розумінні пункту 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI.
З такими висновками не погодився апеляційний суд, який, скасовуючи судове рішення і ухвалюючи нове про відмову в позові, зазначив, що із системного аналізу абзаців першого, другого та четвертого пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI і статті 101 Податкового кодексу України (далі - ПК України) вбачається, що у разі нарахування платником суми єдиного внеску до сплати, його право на звільнення від обов`язку сплатити нараховану самим платником суму єдиного внеску, яка є недоїмкою, може бути реалізоване шляхом списання такої недоїмки у встановленому законодавством порядку. З наведеного можна зробити висновок, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов`язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI. Суд зазначив, що стаття 10 Закону № 1669-VII передбачає, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх податкових зобов`язань, є наявність у такого суб`єкта господарювання Сертифіката Торгово-промислової палати України про засвідчення форс мажорних обставин.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що діюче законодавство не передбачає автоматичне списання або скасування недоїмки лише за фактом перебування на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-УІІ, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Наявність Сертифіката ТПП має вирішальне значення при вирішенні питання про звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені з 14 квітня 2014 року з боку податкових органів. У цій справі не вбачається наявність у ОСОБА_1 сертифіката Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин. Таким чином, Головне управління ДФС у Луганській області на підставі даних картки особового рахунку платника, правомірно сформувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1720-54 від 6 березня 2019 року на суму заборгованості 13362,36 грн, яка є законною, обґрунтованою та підлягає виконанню.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що справу було розглянуто за відсутності позивача, якого не було повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Крім того, позивач не отримував апеляційну скаргу. Також зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права - пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI в частині висновків, що для звільнення від обов`язків платника єдиного внеску наявність Сертифіката ТПП про настання форс-мажорних обставин є обов`язковою умовою. Зазначає, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI.
Від ГУ ДФС надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд ухвалою від 9 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.