ПОСТАНОВА
Іменем України
02 квітня 2020 року
Київ
справа №813/4630/16
адміністративне провадження №К/9901/31464/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Брильовського Р.М. від 31 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бруновської Н.В., суддів Костіва М.В., Шавеля Р.М. від 17 травня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація інженерних підприємств" до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Асоціація інженерних підприємств" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Галицької об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2016 року №0013481200, яким накладено на підприємство штраф в розмірі 6286,40 грн.
На обґрунтування позову послалось на те, що норма абзацу другого пункту 49.20 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) дозволяє збільшення граничних строків подання податкової декларації у випадку, якщо кінцева дата її подання припадає на вихідний або святковий день, а тому саме від граничного строку подання податкової декларації (операційного (банківського) дня, що настає за вихідним або святковим днем) розпочинається відлік десяти календарних днів, встановлених пунктом 57.1 статті 57 ПК України, протягом яких платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Суди встановили, що 19 березня 2016 року Товариство подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за лютий 2016 року, якою задекларовано до сплати суму податку у розмірі 62945,00 грн.
Згідно з платіжними дорученнями №№ 302, 312 та 301 податкове зобов`язання з ПДВ за лютий 2016 року у сумі 62945,00 грн. Товариство сплатило 31 березня 2016 року.
01 листопада 2016 року Інспекція провела камеральну перевірку податкової звітності Товариства за лютий 2016 року, за результатами якої складено акт №4089/12-01/38369881.
У ході перевірки встановлено, що Товариство несвоєчасно сплатило суму самостійно визначеного податкового зобов`язання з ПДВ (із пропуском строку в 1 день), оскільки строк для сплати зазначеного податкового зобов`язання закінчився 30 березня 2016 року (фактично сума несвоєчасно сплаченого податкового зобов`язання з урахуванням наявної переплати по цьому податку становить 62864,00 грн.); при цьому фактів щодо допущення Товариством порушення строків подання до контролюючого органу податкової декларації за лютий 2016 року в акті перевірки не зафіксовано.
17 листопада 2016 року на підставі зазначеного акта Інспекція прийняла спірне податкове повідомлення-рішення №0013481200 про застосування штрафної фінансової санкції у розмірі 10 % від несвоєчасно сплаченого самостійно визначеного грошового зобов`язання з ПДВ на суму 6286,40 грн.
Товариство не погодилось із рішенням Інспекції і звернулось до суду із цим позовом.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, позовні вимоги задоволено; скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що граничним строком подання податкової декларації з ПДВ за лютий 2016 року є операційний (банківський) день, що настає за вихідним - 21 березня 2016 року (понеділок). У зв`язку з вищезазначеним останній день десятиденного строку для сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання за такою податковою декларацією припадав на 31 березня 2016 року, а тому Товариство, сплачуючи 31 березня 2016 року суму самостійно визначеного грошового зобов`язання з ПДВ, діяло в межах строків, встановлених пунктом 57.1 статті 57 ПК України.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Із доводів касаційної скарги вбачається, що Інспекція по суті не погоджується із позицією судів попередніх інстанцій і на обґрунтування цього посилається на норми ПК України, які врегульовують порядок реєстрації податкових накладних та оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному або судовому порядку. Інших доводів, зокрема, стосовно мотивів, які покладені в основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга не містить.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з огляду на таке.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
У відповідності до статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.