ПОСТАНОВА
Іменем України
02 квітня 2020 року
Київ
справа №806/2508/16
адміністративне провадження №К/9901/40289/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Капинос О.В. від 01 лютого 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бучик А.Ю., суддів Майора Г.І., Шевчук С.М. від 27 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - позивач, Банк) звернулося до суду з адміністративним позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 09 серпня 2016 року №7734-17.
На обґрунтування позову Банк послався, зокрема, на те, що відповідач безпідставно виніс податкову вимогу про зобовязання сплати боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельному податку з юридичних осіб в період дії мораторію (в період здійснення тимчасової адміністрації у Банку).
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що виставлена позивачу вимога, в якій повідомлено про наявність податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями зі сплати земельного податку та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальній сумі 788,07 грн., відповідає положенням Податкового кодексу України (далі - ПК України) та не порушує приписів частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI), які забороняють нараховувати неустойку (штрафи, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), оскільки визначає лише суму основного боргу зі сплати податків без будь-яких штрафний санкцій (штрафів чи пені).
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Банк подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У доводах касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 1, пункту 95.2 статті 95 ПК України, частини п`ятої статті 36 Закону №4452-VI, та порушення процесуальних норм - частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в попередніх судових інстанціях; далі - КАС України). На думку позивача, судами не взято до уваги, що для правовідносин, які виникають під час дії тимчасової адміністрації або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону №4452-VI, у відповідності до яких здійснення примусового стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно, накладення арешту на майно та кошти банку під час тимчасової адміністрації заборонено, а тому вважає, що оскільки винесення та надсилання податкової вимоги є обов`язковою умовою у процедурі здійснення погашення податкового боргу платника податків та передує зверненню на стягнення коштів та майна останнього оскаржувана податкова вимога є такою, що суперечить закону та підлягає скасуванню.
Відповідач правом на подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк визнано неплатоспроможним відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25 лютого 2016 року №107, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №261 від 25 лютого 2016 року "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "РОДОВІД БАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
В подальшому строк тимчасової адміністрації було продовжено на один місяць строком з 26 березня 2016 року по 25 квітня 2016 року на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про продовження строків тимчасової адміністрації в АТ "РОДОВІД БАНК" від 25 березня 2016 року №419.
25 квітня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №610, відповідно до якого продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "РОДОВІД БАНК" Куліша Віктора Михайловича до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку.
09 серпня 2016 року відповідачем сформовано та направлено Банку податкову вимогу №7734-17, в якій повідомлено про наявність податкового боргу (станом на 08 серпня 2016 року за узгодженими грошовими зобов`язаннями зі сплати земельного податку та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальній сумі 788,07 грн.
Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відповідність вимогам чинного законодавства вказаної податкової вимоги.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.