ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №140/642/19
адміністративне провадження №К/9901/28621/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019 ( головуючий суддя Обрізко І.М., судді: Іщук Л.П., Онишкевич Т.В.) у справі № 140/642/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 04 лютого 2019 року № Ф-10575-55 про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування своїх вимог вказував на те, що з 2000 року фактично підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працював за трудовим договором, є найманим працівником.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року позов задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 04 лютого 2019 року № Ф-10575-55 про сплату боргу (недоїмки).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, у нього відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець та підприємницьку діяльність не здійснювала.
З такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції та постановою від 04.09.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування рішення послався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI), який зобов`язує платника податків, в тому числі фізичну особу-підприємця, навіть при відсутності доходу визначати базу нарахування та сплачувати ЄСВ не менше мінімального розміру. У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку, що за наявності реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем, останній повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а відтак вимога податкового органу є правомірною. Апеляційний суд зазначив, що такої підстави звільнення від сплати єдиного внеску як робота найманим працівником законодавством не передбачена.
Не погодившись з таким висновком суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та набутті статусу підприємця, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, на думку позивача, в розумінні Закону № 2464-VI протягом 2017 - 2018 років він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення у нього обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності. Тому, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені обставини виключають виникнення обов`язку по сплаті єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем у періодах, коли він фактично не здійснював підприємницької діяльності і не отримував дохід від такої.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019 без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 27 березня 1997 року по 28 лютого 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис від 21 січня 2014 року №21981750000024777 та запис від 28 лютого 2019 року №21980060002024777 відповідно).
04 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону України №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу №Ф-10575-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 18276,72 грн. з розрахунку, що за 2017 рік сума боргу становить 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 місяців); за перший-третій квартали 2018 року - 7371,54 грн. (819,06 грн. х 9 місяців) .
Позивач не погоджується із такою вимогою, що стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2018 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.