ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №813/38/14
адміністративне провадження №К/9901/27969/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Трускавецькурорт" на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Дем`яновського Г.С. від 10 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бруновської Н.В., суддів Гулида Р.М., Шавеля Р.М. від 24 лютого 2016 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2014 року Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Дрогобицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області; далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення у встановленому законодавством порядку перевірки даних, заявлених у податковій декларації з податку на додану вартість (уточнюючому розрахунку) за квітень 2013 року, поданій Товариством 28 жовтня 2013 року як відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 15 грудня 2003 року б/н з ТОВ "Ренесанс"; 2) зобов`язати Інспекцію провести перевірку даних, заявлених у податковій декларації з податку на додану вартість (уточнюючому розрахунку) за квітень 2013 року, поданій Товариством 28 жовтня 2013 року як відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 15 грудня 2003 року б/н з ТОВ "Ренесанс".
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що у відповідності до статей 50, 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Товариство як відповідальне за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 15 грудня 2003 року б/н з ТОВ "Ренесанс" подано 29 жовтня 2013 року до Інспекції уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок, до якого додано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у розмірі 227905 грн., тобто виконано усі необхідні умови, передбачені законодавством для отримання відшкодування ПДВ, однак жодних дій, спрямованих на проведення перевірки відповідності задекларованої суми податку та відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВ, передбачених статтею 200 ПК України, відповідач не вчинив.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у задоволенні позову Товариства відмовлено повністю.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Товариству як відповідальному за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність з ТОВ "Ренесанс" анульовано реєстрацію платника ПДВ 11 квітня 2013 року й виключено його із реєстру платників ПДВ. З огляду на ці обставини та вимоги статті 50 ПК України суд дійшов висновку, що позивач втратив своє право на подання в жовтні 2013 року уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2013 року, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 лютого 2016 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Своє рішення апеляційний суд обґрунтував тим, що заявлені позивачем вимоги не є правильним способом захисту прав платника податків, оскільки у даному випадку порушене право підлягає захисту виключно шляхом звернення з позовом про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування ПДВ. Проведення ж перевірки даних, заявлених у податковій звітності Товариства, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх обов`язків по здійсненню контролю за обчисленням та сплатою ПДВ відповідно до вимог статті 200 ПК України і не впливають на права позивача.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, адже вважає, що анулювання реєстрації платника ПДВ не позбавляє платника податків у випадку самостійного виявлення помилки, що міститься у раніше поданій ним податковій декларації за звітний період, в якому він був платником ПДВ, обов`язку надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації в силу вимог статті 50 ПК України, а контролюючий орган зобов`язаний прийняти та враховувати таку податкову звітність. Вказує на залишення судом першої інстанції поза увагою тієї обставини, що Інспекцією не було надіслано Товариству повідомлення про відмову у прийнятті уточнюючого розрахунку, а тому така звітність вважається прийнятою згідно підпункту 49.9.2 пункту 49.9 статті 49 ПК України, однак відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на проведення перевірки відповідності задекларованої суми податку та відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВ, обов`язок щодо чого передбачений статтею 200 ПК України, чим допустив протиправну бездіяльність.
Також, на думку позивача, спосіб захисту порушеного права обраний ним правильно, оскільки саме оскаржуваною бездіяльністю відповідача порушені права та інтереси Товариства, яке зацікавлено саме у результатах перевірки заявлених в уточнюючому розрахунку даних, яка у відповідності до приписів ПК України повинна бути проведена контролюючим органом й за результатами такої підтверджено наявність права позивача на бюджетне відшкодування або ж ні.
Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Вважає, що не вчинило протиправної бездіяльності по неврахування поданого позивачем уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з ПДВ, адже останній як окремий документ після дати анулювання реєстрації платника ПДВ суб`єктом господарювання подаватися не може, у зв`язку з чим отримана від Товариства податкова звітність не була взята до уваги контролюючим органом.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 грудня 2003 року між Товариством та ТОВ "Ренесанс" укладено договір про спільну діяльність, який взято на податковий облік як платника податків 23 січня 2004 року, реєстраційний №00470.
Позивач був зареєстрований платником ПДВ 31 січня 2004 року, індивідуальний податковий номер 346642935, свідоцтво платника ПДВ №18307344 . Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 03 грудня 2010 року №616/29-029 платник податків Товариство відповідальне за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність.
Рішенням ДПІ у м. Трускавці № 4 від 11 квітня 2013 року реєстрація Товариства платником ПДВ (відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність) анульована відповідно до підпункту "г" пункту 184.1 статті184 ПК України у зв`язку із поданням позивачем протягом 12 послідовних місяців декларацій з ПДВ, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту (за період березень 2012 року - березень 2013 року).
07 травня 2013 року Товариство подало до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за останній податковий період - квітень 2013 року (№9025998322), у рядку 24 якої "залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" вказано показник від`ємного значення у сумі 227905 грн., яке, як пояснював позивач у ході розгляду справи, виникло за наслідками господарської діяльності за період з жовтня 2006 року по жовтень 2008 року внаслідок здійснення операцій по реконструкції будівлі озокеритовідділення.
Засобами поштового зв`язку позивачем надіслано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у декларації за квітень 2013 року, який отриманий Інспекцією 30 жовтня 2013 року. У рядку 23.1 уточнюючого розрахунку вказана сума ПДВ, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 227905 грн. До розрахунку додано довідку про залишок суми від`ємного значення попередніх податкових періодів (додаток 2), розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3) та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у розмірі 227905 грн. (додаток 4).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення у встановленому законодавством порядку перевірки даних, заявлених в уточнюючому розрахунку до податкової декларації з ПДВ за квітень 2013 року, протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Згідно з положеннями пункту 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Нормами пункту 49.9 встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв`язку).
Відповідно до пункту 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).