ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №2а-12290/12/2670
адміністративне провадження №К/9901/28535/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Гімона М.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року у справі №2а-12290/12/2670 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Бєлова Л.В., Лічевецький І.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтаїр-775" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтаїр-775" (далі - Товариство, ТОВ "Альтаїр-775") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (правонаступником якої є Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2012 року №00001142250 та №00001152250.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки укладені з контрагентом ТОВ "Томкет Груп" правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а висновки акта перевірки не містять відомостей про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, позов задоволено у повному обсязі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 вересня 2015 року зазначені вище судові рішення залишив без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ у Святошинському районі у місті Києві звернулася до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстав, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Верховний Суд України ухвалою від 8 грудня 2016 року відкрив провадження за заявою ДПІ у Святошинському районі у місті Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2015 року в цій справі.
У зв`язку з початком роботи Верховного Суду, матеріали справи №2а-12290/12/2670 передано до Касаційного адміністративного суду для завершення розгляду.
Постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року заяву ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 березня 2019 року Товариству відмовлено у задоволенні позову.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 19 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов Товариства задовольнив у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.
В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що саме по собі призначення за рішенням слідчого податкової перевірки платника податків (у даному випадку позивача) за взаємовідносинами з іншою юридичною особою - контрагентом, за фактом діяльності посадових осіб якої і зареєстроване таке кримінальне провадження, не може обмежувати податковий орган у прийнятті податкового повідомлення-рішення стосовно позивача. Наголошує, що контролюючий орган перевіряв дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності з ТОВ "Томкет Груп" і не був зв`язаний обставинами, які є предметом доказування у вказаному кримінальному провадженні. Тобто, на переконання скаржника, положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України не були перешкодою для складання податкових повідомлень-рішень щодо позивача. Скаржник наголошує, що така правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2019 року (справа №826/10838/15) та від 23 квітня 2019 року (справа №826/8336/15).
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, з огляду на його законність та обґрунтованість. Стосовно доводів касаційної скарги зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин діяла інша редакція пункту 86.9 статті 86 ПК України, ніж та, яку наводить відповідач.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Альтаїр-775" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ "Томкет Груп" за період з 1 січня по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт №100/22-50/25197618 від 2 квітня 2012 року.
Підставою до проведення перевірки була постанова слідчого СВ ПМ ДПА у Солом`янському районі міста Києва від 29 лютого 2012 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на 376625,00 грн; пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на 327500,00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2012 року № 00001152250, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 376625,00 грн, та №00001142250, яким позивачу збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 409375,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Скасовуючи ухвалені в цій справі судові рішення й направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що при розгляді даної справи суди мали також перевірити та оцінити доводи контролюючого органу щодо неможливості здійснення підприємством легальної господарської діяльності, з огляду на наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 3 березня 2014 року у справі №752/1726/14-к, яким засновника та керівника ТОВ "Томкет Груп" (контрагента позивача) визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції під час нового розгляду справи врахував наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 3 березня 2014 року у справі №752/1726/14-к щодо засновника та керівника ТОВ "Томкет Груп" ОСОБА_1 Оскільки первинні документи, надані контрагентом позивача - ТОВ "Томкет Груп", підписані особою, яка заперечує свою фактичну участь в управління підприємством, суд дійшов висновку, що такі документи не посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг у господарських відносинах із позивачем. При цьому, суд першої інстанції не аналізував правомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень з огляду на положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України.
Апеляційний суд з рішенням суду першої інстанції не погодився, й, задовольняючи позовні вимоги Товариства, виходив з того, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, яка призначена на виконання постанови слідчого відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи. Суд урахував, що станом на час прийняття спірних рішень вироку у кримінальній справі винесено не було, а тому у відповідача не було правових підстав для їх прийняття.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України (тут і далі - у редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
За приписами пункту 58.4 статті 58 ПК України у разі, коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов`язаний визначити податкові зобов`язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов`язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов`язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.