ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №820/5860/16
адміністративне провадження №К/9901/41139/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року (суддя Спірідонов М.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року (головуючий суддя: Шевцова Н.В., судді: Мінаєва О.М., Макаренко Я.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс" до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.10.2016 №0001381402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 47160,00грн., та №0001391402, яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість на 52400,00грн.
Суди встановили, що податковим органом проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Верфест" за листопад 2015 року, за результатами якої складено акт № 3722/20-30-22-03/23320500 від 27.09.2016, яким визначено порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 47 160,00грн. та завищення суми залишку від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) наступного періоду, на 52 400,00 грн.
У акті перевірки відповідач дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Верфест" без їх належного документального підтвердження, зокрема неподання до перевірки звітних матеріалів, що підтверджують мету та економічну доцільність замовлення рекламних послуг. Також посилався на результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо контрагента, відповідно до якої не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у нього необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій.
На підставі акту перевірки прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Товариство не погодилось із рішеннями відповідача з огляду на безпідставність висновків акту перевірки.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017, позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суди виходили з наявності у позивача всіх необхідних первинних документів, які підтверджують реальність операцій між Товариством та його контрагентом (ТОВ "Верфест"), й останні були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат за результатами таких операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог .
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і ПДВ, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами, зокрема звітними матеріалами, які підтверджують обсяг та види наданих послуг (скрін-шоти сторінок в мережі Інтернет, ефірні довідки про розміщення рекламного аудіоролика, медіа-план про розміщення рекламного ролика в рекламному блоці радіостанції тощо). Вказує на залишення судами поза увагою отриманої за результатами здійснення податкового контролю контрагента позивача інформації, яка свідчить про неможливість реального здійснення ним фінансово-господарських операцій та ведення діяльності у порядку, передбаченому законодавством.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.