Постанова
Іменем України
30 березня 2020 року
м. Київ
справа № 567/1277/18
провадження № 61-16657св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військова прокуратура Рівненського гарнізону,
третя особа - Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової прокуратури Рівненського гарнізонуна рішення Острозького районного суду Рівненської області від 15 квітня 2019 року у складі судді Назарук В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Хилевич С. В.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової прокуратури Рівненського гарнізону, третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури.
Позовна заява мотивована тим, що внаслідок перебування під підозрою з 13 березня 2015 року по 31 липня 2018 року (41 місяць), через незаконні дії працівників військової прокуратури Рівненського гарнізону йому до цього часу не надали статус учасника бойових дій, не надали направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для визначення ступеня втрати працездатності внаслідок чого він був позбавлений права на користування передбаченими законодавством пільгами та забезпечити передбачений Конституцією України соціальний та правовий захист.
Зазначає, що внаслідок незаконних дій і рішень органів досудового слідства та прокуратури йому спричинено моральну шкоду, зокрема, принижено його честь та гідність, він жив у постійному страху за своє майбутнє, внаслідок психічних, моральних, душевних страждань погіршився його стан здоров`я. Понад три з половиною роки він переживає емоційний стрес, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, просив відшкодувати моральну шкоду за рахунок Державного бюджету України в розмірі 874 858,00 грн, яка на його думку є співмірною з отриманими стражданнями.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 15 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року позов задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 169 343,03 грн на відшкодування моральної шкоди; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що моральна шкода, завдана органом досудового розслідування є підставою для настання цивільної відповідальності за завдану шкоду саме для держави, тому вважав за необхідне стягнути зазначені кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через державну казначейську службу України на підставі статті 1176 ЦК України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. При визначення розміру моральної шкоди, судами враховано період перебування позивача під слідством - 40 місяців та 18 днів (з дня оголошення про підозру 13 березня 2015 року до внесення постанови про закриття кримінального провадження 31 липня 2018 року) та виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду Військова прокуратура Рівненського гарнізону, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не перевірено чи є Військова прокуратура Рівненського гарнізону належним відповідачем, оскільки вказана установа не має коду юридичної особи. Крім того, зазначає, що суди безпідставно поклали обов`язок з відшкодування шкоди на Державну казначейську службу України, яка не є відповідачем у справі. Також посилається на те, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями заподіювача шкоди. Також прокуратура зазначає, що судами неправильно вказано строк, за який слід відшкодувати шкоду, оскільки законодавець рахує строки в календарних місяцях, а не днях, тому нарахування суми шкоди за 18 днів, крім 40 місяців є безпідставним.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що Військовою прокуратурою Рівненського гарнізону здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження від 20 січня 2015 року № 42015180490000007 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
13 березня 2015 року по указаному кримінальному провадженню ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України.
З постанови заступника військового прокурора Рівненського гарнізону від 02 листопада 2016 року вбачається, що військовослужбовця військової частини пп В0113 ОСОБА_1 направлено до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м. Львів) для проходження військово-лікарської комісії на предмет встановлення ступеню його придатності до проходження військової служби.
Зі свідоцтва про хворобу від 13 грудня 2016 року № 754/3 затвердженого постановою військово-лікарської комісії 14 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 страждає помірно вираженим тривалим невротичним розладом, асоційованим зі стресом, зі стійкими хворобливими проявами. Наслідки закритої черепно-мозкової травми (серпень 2014 року) у вигляді вегетативно-судинної нестійкості без ознак органічного ураження центральної нервової системи. Захворювання пов`язані з проходженням військової служби. Зроблено висновок, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.
З довідок Комунального закладу "Острозька обласна психіатрична лікарня" (далі - КЗ "Острозька ОПЛ") від 17 вересня 2018 року № 252, від 29 січня 2018 року № 20, від 07 серпня 2018 року № 204 убачається, що ОСОБА_1 з 13 березня 2017 року по 12 червня 2017 року, з 02 листопада 2017 року по 17 січня 2018 року, з 15 травня 2018 року по 02 серпня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ "Острозька ОПЛ" з приводу хронічного психічного захворювання.
Постановою Військової прокуратури Рівненського гарнізону від 31 липня 2018 року кримінальне провадження від 20 січня 2015 року № 42015180490000007 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, тобто за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Досудовим розслідуванням установлено, що згідно свідоцтва про хворобу 3754/3 ОСОБА_1 непридатний до військової служби, захворювання у нього виникло після призову на військову службу, однак до вчинення ним злочину, він не являється спеціальним суб`єктом вчинення військового злочину.
ОСОБА_1 перебував під слідством з 13 березня 2015 року (з часу проголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до 31 липня 2018 року (постанови про закриття кримінального провадження), що загалом складає 40 місяців 18 днів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали своїх офіційні повноваження.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.